ЕВРИДИКА ³¹

з беззвучности мене зове
голос ліри —
дужий потік

я лину мрякою
над дзеркалом терновим
Стикса

благословиться
уже на день
я рину в голосі кохання

чому киреї кипарисів
і крони чорнокленів
у жалобі
і майви вітру
як хустки прощальні ?

чому заголосила ліра ?

Наверх до змісту





ПЕНЕЛОПА ³²

таємно я тчу і порю
завжди той самий візерунок
неначе хвилі моря що гуляють
на однім місці

а ґільдія лукавих юнаків
на вигру ласих
облягла мій терем
перевіряти дію !

я лукавих перехитрила
і відчуваю серцем :
король мій близько —
це їх останній трунок

за недопорений
за недотканий візерунок

Наверх до змісту





КАССАНДРА ³³

беру своє звітріле обличчя
й занурюю в дзеркало

там світиться біла скеля
і горять два холодні колодязі
над мовчазною брамою пісні

тяжко карає бог

хай другі не вірять —
собі пророчу

Наверх до змісту





ПЕНТЕЗІЛЕЯ ³⁴

та королева
що майже зрослася з конем
озброєна мов твердиня
що вітром гасає по бойовищі
розкидаючи кучері з-під шолома
в сяйві звитяг
шле блискавиці
з арбалета при вирваній груді

ватага — меткі амазонки
безмужнє плем’я

не перегнути її
а зламати так легко

пам’ятай Ахілле !

Наверх до змісту





ЄВА ³⁵

під деревом добра і зла
мені так банно
наче на ньому я розп’ята
а я ж розп’ята
на Оріона кагачах

буде мій довгий вік
вигнання віком
м’якуш гірко-солодкий
наповнитъ рот —
не святий артос

і безугавний похід хмар
затьмарить небо
а журавлиний ключ замкне
незвідані раї
моїм нащадкам

Наверх до змісту





РАХИЛЬ ³⁶

саван туману на твоїх стигмах, Чорнобилю !
прикидається мревом диск осмеркнений сонця
де мої дітки невинні
Іроде юродивий ?

в ізворах серця — судома відчаю
святий сан матері волочать стернею
в таврі материнськім палає розп’ята душа

Наверх до змісту





САМАРИТЯНКА ³⁷

той подорожній не приїхав
на балагулі
у запорошених сандалях
при цямрині сидів
і попрохав води —
я його скоро позбулася
він — чужинець
прийняв мою відмову
тільки мовив
якби ти знала ...

я тепер канею
по білім світі скиглячи шукаю
живущої-цілющої води
яка навіки гасить спрагу

Наверх до змісту





ДЖУЛЬЄТТА ³⁸

Я — вигадка чи дійсність ?
пуп’янок рожевий
зів’ялий рано

швидкоплинна мить —
розливи жайворонка
чи соловейка ?

без поруччя моє буття —
порцелянова чаша в землетрусі

доля ламає все крихке
об корінь
і тільки смерть увінчує
безсмертям

Наверх до змісту





НАНА ³⁹

шматяна лялько
з ганчірками саксофонів
у вухах

карбуєш торси
укусом гетери
бо любовне мистецтво
відоме також
скорпіонам

твої жести — порожні
м’ясожерна рослино
з передміської грядки

Наверх до змісту





ЯРОСЛАВНА ⁴⁰

не знаю як прочитати
залізний степовий запах
скигління чайки
багрець неба

ось айва б’є поклін землі
дрижить струна ? тятива ?
де ти
         мій ладо ?

акафист гуде від каплиці
жертву приносять на капищі

Сонцю Вітру Дніпрові
молюся

Наверх до змісту





МАРУСЯ  БОГУСЛАВКА ⁴¹

з очисної покути
билиною мене співають

рятувати життя це — добре вмирати
щоб не скривдити ні тотема
ні людини ні дерева
ні птаха ні каменя

щоб земля не прокляла
твоєї плоті
не вивернула її
з очима повними порожняви
падлом для гайвороння

рятувати життя це — повертати обличчя
соняшником
за сумлінням

Наверх до змісту





КАТЕРИНА ⁴²

полями
байраками
канавами міста
несу своє важке лоно
за семафорами
до сподіваного гнізда

байдуже сонце
не просльозиться
не поласиться до колін
вовчий вітер

не знаю —
пречиста грішниця —
що мені заборонений рай
навіть баштан
навіть убогий квітник

тільки одна грядка моя
десь біля тину
чужого цвинтаря

Наверх до змісту





ЖІНКА

усі мої маски
то мозаїка
мого обличчя

я — баня світлого храму
я — темної мряки долина

у темну мряку завиваю землю
купаю землю світлом храму

я — мед і цикута
я — ласка і гріх
я — корінь і крона

Наверх до змісту