вії вкривають море
по небу торочаться
райські птиці в полум’ї

ця певність мушель
ця тиша з шемору
в перламутрових вухах

я знайшла копаючи берег
у чорних дзбанах любовні фігури
від світанків буття

море гналося і перегнало
на моїй плоті тисяча пальців
зачаття бога

Наверх до змісту







канна світанна
китайка у вітрі
фенікс у танці
водограй крови
в зелених лезах
земельна рана
серце навстіж

Наверх до змісту







цей вітер що перестрибує
цей дощ із довгим волоссям
подати руку

я випила плинну зорю
на кожен мій палець
сідає пташка з золотим горлом

Наверх до змісту







ніч
довга тополя з брязкальцями зір
дає пити
я п’ю й сірію
до світанку
ще писанку для гнізда
на вітровій струні
і перебрести потік
що межує зі сном
втопити чоло у фартух трав
набрати вологости хмар
всякнути в землю
терпкістю дикого зілля
спросоння сопілка
тарпан погребе копитом
де були очі
сюди повір’я
гора ховає міти під ребра
учора й завжди

Наверх до змісту







за цими дюнами
над дзеркалом солончаків
парки долю з клоччя на дереві
ще тільки б виткати це рядно
і будь жорстокий Боже

Наверх до змісту







зернини маку
із зерен пшениці
шорстку солому
щоб зібрати хліби
дванадцять братів журавлями
з північним вітром
грудьми об шиби
сорочки до світанку
нашиваю криваві пацьорки
кинути по сорочці
щоб найменший не залишився
з чорним крилом

Наверх до змісту







жінки загортають мерців
у рамена й душі
щоб світилися золотими обличчями з
шиби
як іде сльота з тихим гребенем

Наверх до змісту







люди
про дитинство сонця
над терасами
про схрещення іржавих ножів
і чарів на мушлях
з віч
жовтою плямистою шерстю
яґуари
з грудей жінки в павиному
потекла пісня
хлопець метнувся в танок
захотілось води
вони вмерли
в кривавім заході
так просто з краси

Наверх до змісту







по скалках місяця
де материне дерево
пригорни мене
воно фіялкові зорі
зелені думки
свічка скапує темним медом
тіні із світла
в коронах з білого хліба
я спитала б у них
про темні місця в житті
про те що робити
їх мова
відгомоном у горах
сіризна очей
тліє ватрою в полі
треба самотньо йти
питатися власної глини
дерево не проведе

Наверх до змісту