Трагедія для поета : скінчився папір,
Чорнило висохло.
Байдуже, що в Олександрії ⁷ спалили
Якусь там бібліотеку.

Наверх до змісту







Ми в Римі, мій Друже !
На Вія Аппія вдарив град.
Ви знаєте, що я гадаю ?
Схопити в долоню блискавку
Й заховати енергію !
По тучі зійшли при дорозі
Гробівці грибуваті,
Зазеленіли ще дужче
Пінії й кипариси.
Друже мій милий,
Я не кохаюся в мощах, як знаєте,
В душних катакомбах !
Багато з того, що бачила,
Дивне мені, неначе зцілований
Палюх ⁸ на нозі святого Петра.
(Чи Ваш кардинальський перстень
Вірні так само зужили ?
Я не доглянула.)

Наверх до змісту







Сьогодні я ранком молилася
В церкві святого Онуфрія ⁹ ,
В жовтизні, сині та рожевизні
Фресок, в іконному золоті.
У монастирських мурах
Віддав наш Торквато Тассо ¹⁰
Богові дух, де гліцинія тліє.
В деревах оранжевих
Лящала пташня. Ще пригадую
Епізод на дворі у Феррарі ¹¹ ,
Як сказали мені, ще дитині,
Співати свої віллянеллі ¹² .
Тассо при всіх же поклав
Уста на цю руку та й мовив :
— Княжно, коли б ми жили
В останнім сторіччі, то Вас
На кострищі спалили б, а я
Докладав би до вогнища хмизу ! —
Тепер те все — вже далеко,
І ще тільки Тассів дуб
Шумить на самотнім Джанікольо ¹³ .

Наверх до змісту







Що Ви щоночі лягаєте
В холодне, самотнє ложе,
Друже, це Ваша власна провина.
Бо я, повірте, ніколи
Не йду до ліжка сама.
До товариства беру
Гомера, Горація, Сапфо,
Й рівно пливе мій віддих
До вічних поетових слів.

Наверх до змісту







Пишете : Вас не лякає
Такий конкурент, як Гомер,
Що сліпий не побачить,
Де хилиться голова.
На це, тим часом, мій Друже,
Не маю ще арґументу;
Перо і папір терпеливі,
Пождіть : на все прийде час !

Наверх до змісту







Шкода, що Ви не звичайний прочанин,
Що, невпізнаний, може сушити
Панчохи на історичній колоні
У Форум Романум ¹⁴ .
Я радо пішла би разом
у рясний Палятин ¹⁵
Зірвати Вам гілку лаврову
На стрижену голову.
Ми підглядали б, як місяць
Купається в мармурних ваннах
Серед терм Каракаллі ¹⁶ .
Могли би слухати, сівши
На торс Алоллона,
Концерти у Циркус Максимус ¹⁷ .
Стежили б, куди вибирається
Кучерявий Марко Аврелій ¹⁸ ,
Як оживає каміння.
І хто зна, може в пітьмі
Я не доглянула б, що в Вас на душі
Пришиті червоні ґудзики.

Наверх до змісту







Друже мій, як Вам бажається
Мене не тільки листовно,
Прохайте дозволу Папи,
Щоб висвятив мене швидко
Кардиналихою.
Зрештою, Вам скажу тайну :
Зовсім не надаюся
На пляшку, що гріє ліжко.
Моя любов і в подружжі
Була б полохливою ланню.
Бути щасливим, мій Друже,
Я добре відаю :
Не мріяти про майбутнє,
Не відроджувати минулого,
Лиш сьорбати аж до дна
Присутню хвилину.
Та все ж наші спомини
Стануть скарбами старости.
Хай будуть ласкаві,
Щоб не сором згадати.

Наверх до змісту







Я вірую в чуда. Вірую,
Що виприснула вода
В Мамартині ¹⁹ зо скелі,
Що снігом Діва Пречиста покрила
Горб Санта Марія Маджоре ²⁰ .
Як хочете, навіть повірю,
Що капітолійська вовчиця
Плекала Ромула й Рема ²¹ .
Чому тільки Ви не вірите,
Що справжня любов спроможна
Вдіяти чудо ? Що Бог
Поглянув би милосердно
На Єву й Адама, коли
Вони б кликали Бога в любові ?
Він стер би гріх, як стирає
Слід на землі. Мій Друже,
Або Ваша любов плиткоброда,
Або Ви — єретик !

Наверх до змісту







Друже мій, не будьмо схожі на півня,
Що кукурікає, сидя на тині,
Про свою мужність.
Хто мовить про мужеську міць
І про слабкість жіночу —
Поклонник матерії.
Хто ніколи не нюхав пороху,
Хай про геройство не чхає !

Наверх до змісту







Я серджусь на себе, повірте !
Давніше бажала
Твердих, чоловічих долонь
З мозолями від списа,
Не витончених, без прикрас,
Бідою порепаних.
Марила мужем, що носить в душі
В таємному закутку
Свій самоцвіт.
А Ви, мій Друже, — ззовні декоративні,
Не вмієте й плавати,
Не те що кидати спис !

Наверх до змісту







В Пізі ²², де мармурове кладовище
Близько кривої дзвіниці,
Я раптом відкрила, що смерть
Смагла, струнка, синьоока.

Наверх до змісту







Жінка, яка без любови
Заміж виходить, схожа на ту,
що купила тісні черевики
Останньої моди.
Тому я не дам своєї руки
Будь-кому, щоб Вас покарати.

Наверх до змісту







(Скорбна Мати з Юкатану) ²³

З бородавок вулканів — дим вужами
Майоліковий тьмарить обрій,
І кухоль груди черпне болю
Струмків незнаної землі.
Ось вона йде, і чорний омофор
Спливає на пребіле плаття,
А хрест долонь несе сухоти,
Мов причастя.
Під луком брів щось світиться
Таке дзвіничне,
Здається, там, де ступить, пробиваються
Святі джерела,
І люди й звірі йдуть побожно пити
Йорданську воду.

Наверх до змісту







Мені принесли
Срібні ложки й пави
На защібки.
Я поклала їх, як амулети,
Коло вівтаря.
Там стояв наївний святий
З цяткованим поросям,
І я прохала в нього пробачення
За марні дари.
Коли я переїздила
Під мережаними бальконами,
Мені чомусь видавалося,
Що це востаннє.

Наверх до змісту