ДО  НИВИ

Не пести мені ніг незабудьками,
Бо забути ніколи не зможу я.
Не ридай цвіркуневою скрипкою,
Хоч не знаю, чи ми ще зустрінемось.
Заховай ці пісні, що співала я,
В конюшини голівки зарошені.
Так люблю я твої шовко-килими,
Не для мене — вже скоро — постелені.

Наверх до змісту





Я  ПЛАЧУ,  СЛЬОЗИ  ЧЕРЕШНЕВІ

Чому пішла я геть від тих
Зелених яблунь, груш похилих ?
Ще гагілковий спів не стих,
Чічками грають небосхили ...

Пішла у світ — був рівний плай —
За сонця заходом вишневим.
О Черемоше, ти не лай,
Я плачу, сльози черешневі ...

Наверх до змісту





СКОРБНА  БОГОРОДИЦЯ

Як олені потомлені,
Думки біжать;
Не маків цвіт у далині,
Лиш кров-іржа.

Пил ноги їсть, мов мачуха
Під п’ятами,
Здаля смереки бачаться
Розп’ятими.

Повірить хто Марії тій
Засмученій,
Що Син за чуда мріяні
Замучений ?

Схилився день до заходу,
Як соняшник.
Цить : сльози, Діво-ягодо,
Ще ранішні ...

Наверх до змісту





ОРАЧІ

Повисло синє шатро над нами;
У скибах тоне тверда стопа;
Йдемо за сонцем і боронами,
Аж розіллється срібло серпа.

Нам плугом днина мозолить жмені,
Аж сяє місяць серпом на нас;
Буде родити земля ячмені :
Осанна ! Збіжжям ітиме Спас !

Наверх до змісту





СПОМИН

Як добре там гукати між горбами,
Купати ноги в гущі мокрих трав !
Щасливий, хто не сіяв, не орав,
І лиш дзьобенку наповняв грибами.

Минали дні, як по ріці дараби;
Женці скосили наш ланок вівса,
То й Буковина спалахнула вся
В пожарах бука, міднолисті граба.

Вночі лягала золота імла,
(Бо на червінці небо в нас багате),
І про нову нам снилося прогульку.

А десь, у нетрях, папороть цвіла,
І зорі гей ! кресали об Карпати,
Щоб запалити Довбушеву люльку.

Наверх до змісту





СРІБНА  ПІСНЯ

За топірцем манджає білий день,
І ніч готує знов зірок макітру.
Весняні труби засурмили; йде
Моя весна назустріч вітру.

Зостався — там — чічками битий плай
І чорний бір, що витканий казками, —
Шукаю вишивкового тепла;
Тулю до серця сірий камінь.

Новий вже обрій хилиться, мов тин,
Нові шляхи мені сміються дрібно.
Я скарб взяла з собою лиш один :
Глибоко в грудях пісню срібну.

Наверх до змісту





СМЕРТЬ  ТРОЯНДИ

Гине троянда; в тиші вечірній
Вітре, не бур їй святочних хвилин !
Хай докривавить, сонцеві вірна,
Все, що розквітло : мед і полин.

Дні будуть зріти, але не наші ...
Росо рясна, не кропися, не рань !
Гине троянда; чаша по чаші
Тоне у тьмяність літніх смеркань.

Наверх до змісту





ОРХІДЕЇ

Хто різьбив ясні тіла
В білім мармурі й порфірі ?
Надихнула, повна віри,
Вас життям кора гнила ?

Не найти до вас ключа.
Заплелася втричі гуща
І вкриває ненасущне
Чудо несвятим очам.

Наверх до змісту





ТРОЯНДИ

Якби всі ці полум’яні гори зі сходу до заходу
Під м’якістю вечора були моїми,
Ти знаєш : більше я б не могла бути їхньою.

І якби ті надвечірні долини зі своїми
Темнооксамитними відтінями фіолету і цинобри
Були моїм твором,
Я не здолала б їх глибше відчути.

Але для тебе росте моє почуття з усіма днями життя,
Бо все відчиняється поступово під твоїм доторком,
Як ці пуп’янки троянд, схожі на видіння.

Наверх до змісту





БАЖАННЯ

Але часом я хотіла б торкатися тебе так,
Як кульбабине сім’я землі. Бажала б,
Щоб ти дивився зі мною в лагідні очі сарн,
Щоб земля була повна запаху чорного хліба
І мирного мукання корів,
Багата на дитячі голоси й одчайдушні речі.
Або щоб у холодні світанки
Ми мандрували через зимове плоскогір’я
Убогим одяг і їжу нести
Або шукати загублені вівці на скелях.
— Без прагнень; щоб небо
Не лякало нас своїми просторами,
Тільки приносило пільгу;
Щоб ми не ставили Богові питань,
І щоб усе було добре.
Щоб нас зустрічав удома теплий погляд з ікони,
Тихе світло червоної лямпадки,
Спокій святих і порядок вишивок.

Наверх до змісту





ДАРУНОК

Я не маю для тебе дарунку,
Бо всі речі — замалі, щоб тобі дати, —
(То мусіли б бути: комета, янгол, чудо);

Але таки я соромлюся й кришу
Ластівкам хліб, щоб закрити
Порожнечу моїх долонь.

Чи може молитися мені, як у середньовіччі,
Коли віруючих молитви
Ставали трояндами, ризами, коронами
Для Марії і малого Ісуса ?

Так, я хочу молитися Тому, хто загорнений у сонце,
Бо молитва є звідні мости, веселки, аркади,
Що єднають коханців у чистім сузір’ї.

Він, Всемогутній, що підносить свій довгий крок через гріх,
Може ширити, як у Давида і Бетсаби, переказані міри,
Або впасти на багатих у серці, як склепіння собору.

Тóму я хочу молитися,
Хто знає нас глибше, ніж ми себе знаємо,
Хто сказав нам розкрити чаші, як тюльпанам;
Будьмо, як спраглі дзбани,
Що ждуть на росу Його ласки.
Він зробив нас криницями, що дають і не вичерпуються,
Полінами, що горять і не попеліють,
Колибами, що захищають, дорогами, що не перехрещуються,
Овочевими деревами, колоссям, чорноземом, сіллю.

Наверх до змісту





МАНДРІВНИК

Куди жене тебе воля, нестримний мужу ?
В твоїм волоссі клубляться дикі вихри,
Негода карбує твоє обличчя, як скелі,
Твої очі палають, як ватри на полонинах.

Візьми мене із собою, як жасмин на кресаню,
Візьми мене, як синій місяць над свою щоглу.
Я — кущ бузини, що заслонить твою шинелю,
Я — глиняний кухоль для твоїх твердих уст.

Зостанься, зостанься, химерна дитино,
Я — не казковий лицар, не корсар;
Усі мої скарби — розбита рушниця, корабель, що тоне,
І ах ! Ще окрушина сонця, що смеркає.

Наверх до змісту





СИМФОНІЯ

Не бийте в долоні, не зривайте мене з Кассіопеї до низин.
Якби знали, що ви чули, стали б німі, як в’язи,
Підняли б угору рамена обняти висоти,
Ждали б блискавиць, як цитр многострунних,
Хотіли б згоріти тепер, тепер !
В полум’ї святих язиків.

Ви не вмієте бути келехами маґнолій,
Не маєте ні чистоти, ні зоріння на рóси,
Не маєте ласки : взяти святе у жмені.
Як гірко бути пророком безликої юрби
І промовляти до неї словами
Дзвінкої, нечуваної мови.

Наверх до змісту





ПРОХАННЯ

Не опускай своїх вій, не проходь, як тінь евкаліпта,
Бо ще цвітуть нам на краю неба красолі,
Такі гарячі, як на тюдівських верхах.

Так із літом минає велике чуття,
Танцюючим кроком несе за собою
З бандурами свіжість і забуття.

А потім ніч затирає сильні пориви;
Лишає солодку втому й шепіт між листям
І єдину журбу : за хлібом ячмінним.

Та все ж таки не минай мене безмовно
І не проходь, як тінь евкаліпта,
Що лишає жагу на спраглих устах.

Наверх до змісту





ТРИ  БАЖАННЯ

Безобрисним, первинним речам
Останню форму дати — досконалу,
Мов круглий овоч, осінню налитий.

І, як матрос, на синій щоглі
Орати дике море й розрізняти
Плянетний біг, польоти гураґанів.

Мій Господи : з бездомним людом
Ділити всі печалі, і відчути
Твоє крило над простими серцями.

Наверх до змісту