ЧОРНОБИЛЬ

Чорнобіль,
білобіль,
згаданий
в літописі
перед 1200-им
роком,
дохнеш
(конаєш !)
стараючись
вимовити
своє ім’я
по-московському !
(Ці скурвісини
в Вашінґтоні,
Єрусалимі,
на Марсі,
але поліо
повикручувало
їм засрані
уми,
якщо ці діри
можна назвати
умами ?)

Наверх до змісту





РАДІОАКТИВНИЙ  КИЇВ  II

Ясніє
Чумацький шлях,
скриплять
мажі сузір’їв,
тягнучись
у майбутнє,
лисніє
старий Дніпро,
мов лисий Шевченко,
думаючи про минуле,
не грайте,
хлопці, в м’яча
на пісках
між верболозами,
бо сполохаєте
тіла
зі своїх душ —
скоро
Україна
буде білий кістяк
603.700 км² розміром,
приїжджатимуть
жиди з Америки
оплакувати
своє коріння —
o, holy mother,
Russia —
курво
українських міст !

Наверх до змісту





АКТ  ЗРАДИ

“Знаєш,”
сказав я
своєму другові,
як ми проходились
Хрещатиком
в сторону майдану
Незалежности,
“я думаю,
що треба вважати
актом зради
кожен раз,
як хтось із нас
говорить
російською.”
“Вибач,
що ти сказав ?”
він відповів,
“Я саме замислився
в цю мить,
ну, й гуркіт тут
такий —
думати важко,
не то що чути,
що хтось каже.”

Наверх до змісту





CIRCUS  VITAE

Дівчинка,
ледве чотири рочки,
йде з мамцею,
тримає за вулицю світ,
як напханого паяцика
за обстрімкану руцю,
в білім колись комбінезончику
в червоно-синьо-
жовті смужки,
він літає від сходу до заходу,
з вічно вишитою
рожевою усмішкою
на бруднім ватянім обличчі,
очі не сфокусовані,
хрестиками,
позаду й повище
лівого плеча
вулиця зеленіє,
рання ж бо весна,
8-е квітня,
як шаріється
дівчина шістнадцяти років
(не тут, а ще у нас)
під твердим поглядом
п’ятдесятилітнього пана,
кінцями гілок,
впуклими клубами западин,
чи й на тебе чигає
за рогом життя чи тіла
смердючорота смерть
з тельбухами й калом
у жмемі ?
вкінці
лице стає, як подертий шлапак
на босій нозі життя,
може затирає руки
горбатий Саваоф
з копицяю солом’яного волосся
на стіжкуватім черепі,
ні, це електрика, хемія, молекулі
цокаються, як два п’яниці
через заляпаний стіл,
як дві жінки русявими
венериними горбиками,
мов чарками білого вина,
шумить
зелений гай всесвіту,
музика Баха, тікають
фуґи сузір’їв у безконечність,
у вухах страсті
за Св. Іваном Себастіяном,
там, там, там,
там нічого, нічого,
воля
нахиляючися, цілує
мов заплющені очі
мати !

Наверх до змісту





СССМЕРТЬ

Сухоребра
шкапа негоди
ледве волочить ноги вулицею,
дощ плеще
плітки про літо,
мозок в одну мить формулює
теорію дрожів,
майже Великдень,
скількісь там років тому,
такий собі молодець,
не дуже то молодий,
під сороківку,
зі смолоскипами очей
і решток волосся,
ганяв крізь вісім-мільйонове місто
за маривами межиніжжя,
одна теж така собі
анорексійна панночка,
тхнуло їй з уст лятриною,
бо від учора
ні рисочки в роті,
щоб бути ще більше,
як Tвиґґі,
водив її в руссский
ресссторан
їсти український борщ
і сссирну
руссску пассску,
потім на концерт
ссстрастей
за СССв. Іваном Златоуссстом,
у Карнеґі Голл,
під шкірою сссмерть
трясссеться (труссситься), як кролик,
коли тримати за сссідниці,
аж ссстрашно,
ніби сссам граєш
сссвою таки
сссмерть !

Наверх до змісту





БЕГЕМОТ

Старезний бегемот,
щойно з’їв на вечерю
свіжу рану,
заходить
у готельну кімнату,
із ним таки вибраними
чорними стінами,
із зображеннями
сліз на них,
кидається
мерщій у ліжко,
даремно намагається
заритися з головою
в замалу подушку,
реве,
бо ніколи не мав
ні дочки,
ні жінки,
опівночі
пожирає в розпуці
цілий телевізор,
не будучи
навіть свідомим того,
тоді, як за вікнами,
як завжди,
краєвиди женуть шалено,
мов авта,
сузір’я,
повні тремтячих світел,
як вантажники,
наступають їм на п’яти,
перекидаються
десь на темних закрутах,
творячи аварії
космічних розмірів.

Наверх до змісту





ПРОБИЛА  ВОСЬМА

Пробила восьма,
і я помер,
в голові,
спіралею цигаркового диму,
вертится-нудить
дурна фраза :
“verfluchte Haferflocken,”
вже ніч,
матері нарцизів
вже поклали спати своїх дітей
у непорочні ліжечка,
пітьма з ножакою
бродить
пустими мозками,
шукає безборонних,
щоб вкоротити їм
віку,
лірики
сталевими перами
викорчовують
криваві плями
з чистих
листків паперу.

Наверх до змісту





СМУТОК

Обличчя, випещене, як
жіноче тіло, голе, під
лискучою шовковою
піжамою сліз, на
рожевій, тендітній (викривленій)
канапі уст, старим
деревом порипують зуби,
рука разком недбало
кинених перлів губиться у
складках спазми, цей
пишний, затишний будуар
болю, цей
смуток вдови
Кліко !

Наверх до змісту





БІЛИЙ  КІТ

Вертаючись
пізно вночі
до готелю,
заляпаний
від голови до ніг
пітьмою,
майже випускаю
надвір
білого кота,
що струмком молока
хоче витекти
крізь щілину
в дверях,
піднімаючись сходами
до кімнати
думаю
(надіюся),
чи він бува
не захоче
зайти до мене,
що він і робить —
стрибає без вагання
на ліжко
(роки практики,
очевидно !),
калюжею розливається
(лягає на бік)
на нім,
муркоче гучно,
мов щоб не тратити
часу,
і терпеливо жде,
коли підходжу
до ніг ліжка,
він суне лапу
між щаблі,
обережно б’є нею
мій палець,
як мишку,
якій борони Боже
щось заподіяти,
граюся так із ним
щось з півгодини
в яскраво освітленій,
затишній,
кімнаті,
вперше
від довшого часу
спокійний внутрі,
ніби нічого
зі мною
не сталося,
ніби я знов
дитина,
голова родини,
окружений
стінами
сімейного життя,
з квітчастими шпалерами
щастя
на них.

Чорна,
бездонна ніч
життя,
яскравим колом
кімната
посеред неї,
зі мною
в центрі,
білий кіт,
як горнятко
теплого
молока.

Наверх до змісту





ПЕРШИЙ  СНІГ

Кривавий,
як очі,
що не спали
до теж кривавого
світанку,
мучені
жорстоким тираном-
невротиком
мозку,
як ті,
яким не вистачило
сліз,
щоб віддати їх
невблаганній суці
розпуки,
що теж до світанку
простояла над ліжком,
простоволоса,
з затисненими
ножицями уст,
і страшними синцями
під очима,
як нігті,
яких ще не видерли
з пальців
цілком,
навмисне —
щоб боліли довше
і дужче
як пальці,
піднесені до здивованих,
переляканих
очей,
що щойно торкнулися
боку,
де запеклá плитко
глибока
смертельна рана,
нанесена
кимсь незнаним
і нізащо,
як ті,
яких відрубано
від долоні
одним вправним
цюкненням сокири,
як ступня,
відрубана від ноги,
що в неприродно смішній
позі
лежить на долівці,
мов загублений
черевик,
як місце
на долівці
саме під перерізаним
горлом,
як стіни бойні,
покриті білими кахлями
для того,
щоб краще було видно
кров на них,
як сніжнобілий
листок паперу,
на який саме вибухнув
з горла
разом із кашлем
але без очевидної
причини
страшно великий
сплеск крови.

Віддих
велетенським білим,
знаком оклику
(запитання ?)
зникає
в морознім повітрі.

Наверх до змісту