ПРИСВЯТА

Ясно, чому так не любиш чути
цих слів із смітників, а не словників —
це той бруд, який щодня підмітаєш
під витертий килим свідомости.

Це те бридке каліцтво душі,
яке маскуєш протезою тіла.
Це суть твого життя, яку не хочеш бачити,
коли встромляєш голову в пісок рутини.

Та не помимо того, а саме тому
присвячую цю книжку сумнівного смаку
тобі, “дволичний читачу,
мій двійнику, мій брате !”

Наверх до змісту





РОМАНС

Це так мусить хтось грати
на своїй хворій гітарі,
недаром склянкою води розлилося
по столі моє обличчя.

Недаром світ сьогодні п’яний
синім пивом вечора :
це так хтось грає на гітарі,
хворій, з напухлими струнами.

Наверх до змісту





ХВИЛЕВЕ

Не втекти вже мені сьогодні
від жіночої гістерії телефону :
нас вже з’єднали навіки
дві літери і довге число.

Хто був би сказав, що мені доведеться
проводити мою єдину молодість,
натираючи гнучку шию спіралі
і полоскаючи брехнею чорне горло !

Наверх до змісту




АВТОПОРТРЕТ

Твоє лице
заболочене ніччю,
усмішки павутиння
у кутиках уст.

У кольорі очей
простяглася віддаль,
в шуканні якої
загубилося твоє серце.

Наверх до змісту





УКРАЇНА

Не степами і не горами
простяглася твоя географія, —
на півкулях мільйонів сердець
і крізь невидимі простори пісень.

Не створила тебе історія,
а туга за твоєю красою.
Ти народилася в душах, як поезія,
і твоє поняття звучить, як метафора.

— Країно зі стогонів і молитов,
важливий продуценте смерти,
недаром своєю формою
нагадуєш розжоване серце.

Наверх до змісту





РОМАНТИЧНИЙ   НОКТЮРН  II

Простягає ніч руку до дня лямпи.
Меркне сумління, як світло.
Злоба виходить із душ,
немов сичання із рота.

Кати настроюють шнури
на розсохлих інструментах шибениць,
і бандити пестять ножі,
як спини хтивих котів.

Наверх до змісту





СТАРІСТЬ

Сидить у кріслі старий чоловік,
а його шкіра, як соняшник,
слідує за сонцем, що постійно втікає,
як кіт, який не хоче, щоб його погладили.

Скінчилося його життя,
як неприємне завдання, яке треба було виконати,
і тепер він може відпочивати,
аж його впустять до могили.

Він не має ні сили ні бажання поворухнутися,
і тільки бачить з-під опущених повік,
як лазять по його жовтих руках
мухи, сині, як очі.

Наверх до змісту





ЗАПОВІТ

Коли помру, то спаліть
моє тіло, як заборонену, чи ненавиджену книжку,
і зберіть увесь попіл, щоб ні одна молекуля із мене
не залишилася на місці, де я згорів.

І йдіть до Сантандеру, до скелі, висуненої найдальше в море,
і чекайте на сильний вітер із півдня,
і киньте цей попіл в сторону моря, хай сірим прапором
він залопоче хоч кілька секунд над синьою водою.

І після цього вже ніколи
не думайте про мене і не вимовляйте мого імени,
щоб його букви, як струпи, не тріскали,
і не кривавила ця рана, що під ними, яка ніколи не загоїться.

Наверх до змісту





ПОЕТ
За Бодлером

Каже дівчина поетові : “Твої очі
є два сині телевізійні екрани,
що показують два різні види
на битву твого життя з драконами, що загрожують людству.

Твої уста є, мов зорі —
далекі не тільки від неправди, а й від усього.
І взагалі, як від кривавого вчинку,
не можна відірвати очей від твоєї краси.

Та я покохаю очі більш практичного вжитку,
і уста, яких, коли захочу, могтиму доторкнутися.
Проведу моє життя в спокої, і в покоях, чуючи, як проростає
крізь мої пальці, мов трава, сало на животі мого чоловіка”.

Наверх до змісту





НА  СМЕРТЬ  МОЄЇ  МАТЕРІ
О. Т.

Цей дарунок смертельности, який ти дала мені,
я зберігаю досі, після стількох років,
і любуюся ним тільки потайки,
відчинивши насамоті серце, мов шкатулку.

Як пишний барокковий клейнод, я пришпилюю його
до простого одягу мого життя,
і, наче самоцвіт колір, він підхоплює
один із виразів в моїх очах.

Дивуються люди, чому я проходжу
таким самопевним, майже зухвалим, крізь життя —
бо знаю, що одного дня мені дістанеться в спадку
решта тих багатств, які ти посідаєш під землею.

Наверх до змісту





ВІВІСЕКЦІЇ

Розіп’яті на цинкових столах,
у ґолґотських долинах лябораторій,
вони віддають своє життя,
щоб спасти не душі, лиш тіла людей.

Тому, що не дано їм дару мови,
вони тільки підносять до неба свої очі, забризкані кров’ю,
хочучи сказати Богові, звертаючися на ви :
“Простіть їм, хоч вони знають, що роблять, пане”.

А опісля їхні маленькі душі (вони існують), ще брудні від крови,
як замурзані сільські діти, товпляться біля небесної брами,
щоб дати прохід процесіям великих людських душ,
що, в пишних строях, сунуть під голлівудські співи янголів.

Наверх до змісту





РОМАНТИЧНИЙ   НОКТЮРН  III

Лежить важка голова ночі
на білій подушці місяця,
і зорі рухаються, як нафосфоризовані стрілки,
на круглім цифербляті неба.

У темних спальнях акти кохання
відбуваються пошепки, як запляновані вбивства,
а в пітьмі, що зібралася за дверима, кинджали
видають звук поцілунків, відриваючися від ран.

Наверх до змісту





ВБИВСТВА

Ножі, як стрілки годинників, досягають означених місць,
і, наче звук дзвінка по хаті, розходиться по тілах біль.
— Це так смерть, як спеціяльний будильник,
будить душі з життя, немов зі сну.

Вони підносяться ліниво, і, як люди за життя,
ще сидять якусь хвилю на краях тіл, мов на ліжках,
протираючи свої очі, і позіхаючи,
стараючися не думати про позагробове життя, що жде на них, як праця.

Наверх до змісту