ЧОРНИЙ  РЕСТОРАН

Посилають мене їсти
у чорний ресторан,
де кельнери, збиті з дерева,
позичають стільцям свої кості,
де алюмінієві черпаки схлипувань
шукають тарілок у сльозах,
де на чорних скатертях на столах
лежать вузли з рук і соли,
де волосся ховає своє обличчя
у розпучливих руках скла,
де причалює до грудей суп,
щоб смоктати солодкі джерела в ребрах,
де в кутах, завинутих в серветки,
зойкають ложки і кутики уст,
де плачуть з голоду тарілки
перед шинквасами в порожніх руках ...

У чорний ресторан,
повний ям у дзеркалах,
від яких
гаснуть свічки
і надії обертаються
догори ногами !

Наверх до змісту





РУКИ  КОХАННЯ

Простягни мені
свої руки,
кохання,
крізь речовину
сходів
і схили
в поруччях,
щоб я не чув,
як скрегоче
полива й нікель
на моїм волоссі,
як червоне море
тре шрубами
паростки рожевого кольору
на моїй шкірі,
як сіль
іржавими заступами
закопує
перспективи
на майданах
моїх зап’ястків.

Твої руки,
що починаються
біля очей,
повних рожевих
сітей,
і біля усмішок,
що на берегах басейнів
рухом води
відганяють
сірі лінії
від уст.

Наверх до змісту





РОЖЕВІ  РУКИ

Рожеві руки
черпали обличчя,
виганяли
чорні птиці
із вечора,
відломлювали груди
від крісел
і скель,
подібних до власних родин,
стирали
границі дерев
і ґрунт
з повітря ...

І море
навчало кров
свого кольору
і форми.

Наверх до змісту





КРИВАВА  ГОДИНА

Тебе не було
на термометрах
і годинниках,
і навіщо
було носити
пашпорт
для слини,
навіщо
відкривати
дерева
на краях уст
і парків,
навіщо
надавати назви
кріслам,
що зникали
у вікнах
і в стінах ?
Крізь двері
і частини
тіла
вешталися
кельнери,
повні сходів
і клямок,
і в касах
підсумовували
волосся,
витиснене
з кави і блюдець.

Била
година
без числа
і назви,
і не було
ні сліз
ні крови
з очей
та годинників.

Наверх до змісту





СТАРИЙ  КОРОЛЬ

На троні
зі своїх костей,
що скриплять,
і з власної
розхитаної
тіні
він сидить
у короні
з мух
на лисій
голові,
і сльози
з вапна
та синьої
фарби
течуть
по його
щоках.
Замість берла
він тримає
свій вказівний
палець,
замість держави,
чашку
свого холодного
коліна.
Він одягнений
тільки в голі
стіни,
взутий
тільки
в запилені
долівки !
Він панує
тільки над бактеріями
у своїм роті,
наводить
ляк
тільки у власнім
серці !

Які страшні
думки
він думає !
Як далеко
він зайшов
від свого початку
і кохання !

Наверх до змісту





ВІНІЛ

Вже бачить його
Лондонський міст
і плаче
іржавими
слізьми,
і рожеві
дівчата
знаходять
зідхання
під своїми
темними бедрами,
і простягають їх
до його худого
обличчя
з профілем
найтонших квадратів,
і притискають
до своїх запалих долонь
початки
його зеленої
бороди,
що носить
сліди
переслідувань !
Ще залишає
деякі кути
своїх в’язких
трикутників
на темних боках
літер
і молекуль,
та вже видно
тінь
його пальців,
подібну до усмішок,
по кутиках
уст,
що не можуть
звільнитися
з-під країв
ліжок
і немовлят,
і вдягає
непромокальні
ризи,
і обертається
на чотири
сторони світу,
і робить знаки
кіл
і прямокутників,
і залишає
вогнетривкі
хрести
на пом’ятих,
занедбаних
ретинах,
і роздає
пряжки,
повні квітів,
дірам
у лахмітті,
щоб передали їх
костям,
що живуть
на передмістях
зубів
і дощу,
і ясна
підносять себе
на рівень
рожевого асфальту,
і слина
кличе пальці
викопувати
бедра
з-під неону,
і покривати їх
фосфором
і чоловічими руками,
і прізвища
розпускають гриви
з довгого волосся
і рудих літер
і розступаються
ноги
і границі,
щоб дати йому
прохід
до трісок
в упертих
руках
і в поламаних
державах.

— Ще кволий,
ще не видужав
від фабрик
і паперу,
з ім’ям,
хоч за нього
заходить сонце
і звичаї
зложеним з літер
таких тонких,
що може бути
знищене
навіть слізьми ...

Молімся,
щоб Господь
не покликав його
назад
до себе !

Наверх до змісту





МІСЯЦЬ  З  М’ЯТИ

Місяць
з м’яти,
уста
з міста
на рентґенівських
мостах
м’ясо шукає
своїх свічок,
пальці —
найдовших перспектив,
щоб до них
приєднатися,
щось темне
випало зі шкіри
і з дати народження
в неґатив води,
та не приїхали вельосипеди,
розмазані колінами,
його здоганяти,
проїхало таксі
з кістьми
замість мотору,
повезло друк,
яким чепурять себе
найстрашніші
черепи,
відділ зубів
переходить вишкіл
під командою
цегли,
схрещені рейки
приносять до спини
краєвиди,
від яких
вона постійно
тікає,
і які її породили.

Наверх до змісту





ФІЯЛКИ

Фіялки теж
мають життя,
ім’я
для пашпорту,
наповненого проваллям,
шлунки,
що травлять
те, що лишається
з душ,
кишки,
форму яких
наслідують
пальці,
нерви,
що з насолодою
в’їдаються
в м’ясо ...

Фіялки теж
ставлять якнайвищі
будинки,
щоб важче
було жити
тілам,
кохають
з затисненими
зубами,
мріють
про фіялкові
моря,
ідуть на війни
під фіялковими
прапорами,
і вмирають
на фіялкових
багнетах !

Наверх до змісту