ВІД’ЇЗД  I

Жував дощ, і місто випльовувало мене; по моїх ногах, вгору, від черевиків, спиналися брудні сльози, які я не зумів із себе видобути; пам’ять голодних післявоєнних днів, у формі непрозорих чоловіків, нападала на мене і видирала з мого тіла куски м’яса, що негайно перетворювалися на великі, болючі банкноти; на дорозі з Більбао сиділа смерть, одягнена у великий грузовик, помальований на червоно, і пінилася (піною зі слини та крови) з люті, що тимчасово я втік від неї; великий кран, як грамофон, що повторює одну фразу, постійно переносив із суші на корабель ящик, що тріщав від моєї душі; мигали крізь мене кімнати, наповнені поверховими ліжками, баґажем, нами самими і, вперше після довгого часу, англійською мовою.

Ми ховалися за теплом, твореним нашими жменями; за темрявою повік та за зморшками на обличчях, викликаними почуттям, подібним до болю; за нашою ходою назад; за моїм віддихом, зі схлипуванням, здутим з нього, як вогник свічки; за тротуаром, освітленим днем на кориді в місті Сантонья та плякатом на неї з матадором, що ворушився, як уста; за адресою каварні; за нашою з’явою у ній, як за подвійною людиною; за з’явою, реґулярною, як поводження годинника, мертвої жінки з ненадійними рухами та рухами картин на телевізійнім екрані в її очах; за поверхнею долонь кельнера, зробленою, замість зі шкіри, зі смаку засолодкої кави з молоком; за його надто ввічливим вітанням зі слів “до побачення”; за його ім’ям з мого голосу; та речовина посувалася й слабшала, як поняття у сні, в якому вже наявне пробудження, і ставало видно великі та байдужі, як світло ранку, годину і дію відчалу.

Я відійшов від своїх кроків, від почуття смаку, загубленого у плівках кави, засохлої на порцеляні філіжанок, від годинників, що шептали про зустрічі, від весен, вже пережитих, і в які я вже не існуватиму, від відчалу прогулькового корабля до слова “гіяцинт”, від кварталів, як друк на сторінках голосом, вимовлюваних нашими тілами, під час присмерків, від травневого неба, зробленого з краси дівочих уст, від мітинґу під час відвідин голови держави на голосі, що виходив із портативного радіо, темнім, як неосвітлена площа, від моїх запалих щік, що пахли юністю, від рухів, що крили в собі лінії кроїв модних костюмів, від розуміння мого дитинства та моєї смерти, від кохання, від кольору моїх очей, від тридцяти літ, що тривали довше, як рік, від гори зі світла днів, що становили собою круглих п’ятнадцять місяців.

— Так світ, і голос, і тепло коханої руки віддалятимуться востаннє, як ти, дорогий берегу, бажаний, як уста. Ти зник за другою, темною своєю частиною, й останнє, що я бачив, була ніч, зроблена з пустки нашої ще не закінченої хати, помноженої стократно, і нахил пляжу, взятий, як тема, з кривизни моїх уст одної з недавніх ночей, натякуваний тремтячою ниткою світел. І закрилися люки моїх очей страшним звуком, від якого я втратив притомність, і який досі ось триває.

Наверх до змісту





ВІД’ЇЗД  II

Від напряму мого зору, з червоним кольором замість кута; від шоколяду в філіжанці, до якого поширилося моє тіло; від площі, змішаної з волокном моїх м’язів; від звуків дівочих стіп на них, солодких, як биття найніжніших дзвонів; від землі, як людина, піднесеної над собою, зі слідом трав уже на висоті двох метрів у повітрі; від моря, зробленого з моїх очей, і що вічно падало; від перехресть на його дні, близьких до свіжости, поезії та Тихого океану; від моїх очей, важких від магнету, що притягав присмерк, і шепіт зір, і обійми, звільнені з тіл; від готелю, населеного жіночими устами; від повітря, темного від поцілунків; від їх простору; від лопотіння багатьох сердець на щоглах; від фіялкових квітів, тіні яких відносив вітер, і від дерев із свого запаху; від краєвидів, творених рухом наших тіл, немов свідомістю; від дір у моїй голові, крізь які я єднався з небом; від постійного руху душ; від душ трамваїв, що складалися з солом’яних чоловічих брилів і слів “маринарський” та “ґранатовий”, у червневім повітрі початків цього століття; від затоки, наповненої тремтінням наших сердець та всіх сліз радости; від закруту, зробленого зі смаку морозива, за яким починається наше нове життя і мій сильніший зір; від усміхів, як присмерк, не обмежених простором; від нас, розповсюджених по терасах та балюстрадах, як звуки оркестри; від тіні вермуту замість темряви в цей вечір; від вічности; від руху зір, наявного в людській ході; від цієї площі із дзеркал, і протягів, і зелених очей, як від колеса, що мало трикутню форму і мене, вже рівнозначного з кріслом та в одному з своїх кутів, за центр, круги якого, як хвилі, видавані радіовисильнею, розходилися по всесвіті й охоплювали всю минулу, й майбутню, і тогочасну красу цього світу.

Наверх до змісту





ВІД’ЇЗД  III

Наближається до мене простір ліжка, і я розумію дерево й отлас, і чую в вухах скрип крови, і бачу крізь рожеві ковдри, і говорю крізь рожеві клунки, і передаю світло і стіну, що на правім боці, на лівий, і вулиця, що починається в моїх грудях, і що носить назву з моїх ребер, та що вела раз повз наші голови і рівнобіжно до простирал і до моїх сліз, тратить простір, як монета вартість. І хто говорить тепер про подружжя, бережені лямпами й бальконами, побіч лавки, що стоїть під нашим голосом ? Хто сумує роти з листям і з вітром в нім ? Самі зосталися поруччя води, які підпирали мої підошви, коли я мочив горло й сльози в морі, напрямлений до громовиць ! Приплили всі хвилі до берегів в моїх ногах, і спорожніли тіні тамариндів, виповнювані колись моїми стопами. Додай цифри твого ридання до мого ! Вийми з моїх уст плач на стіни твоєї каварні біля шуму і піни ! Пропав мій шепіт, подібний до поцілунків, який зберігали наші подвійні долоні і дружня стіна ! Пропала моя кров і твої філіжанки ! Я лежав на висоті гарячої ропи, підтримуваний риштованням з дерева, скріпленого льоном, та з друку журналів, з жовтою плямою замість живота, роти якої жеруть тепер рожеві узбіччя, і нутра будинків на них, і дівчат, з летючими очима, і волоссям, і ротами. Не побачили ми птаха, дзьоб якого починався за водою, що капала вночі і в наших снах ! Видерли ми з місяця тіні олеандрів, разом зі своїм м’ясом ! Приходили до мене листи зі струпом замість літер, і брехали на них місцеві пси, і я оберігав свою речовину від лаю, що виходив крізь їхнє м’ясо, дірами в моїх руках. Зосталися твої луги, близькі до болота і до ям, над якими лунали сумні сурми м’яса, коли я цілу ніч просидів з поламаною старою софою і її кольором в устах. Стоїть ще твій будинок біля каменю, і мого знімка, і дощу, що тік крізь людські кості, і відносив стопи й повіки в сторону низу, і скреготу зубів, і піску. Церква хоронила сироти й провалля, і мої груди були близькі до глини і до товченого скла, і я минав коріння й мембрани, щоб стукати в двері, за якими ждали мене машинки до писання, притулені до крови, і горбаті сльози серед альґебри, і бліді роти, що ховалися за шафами, повними зелених кутів, щоб шептати про простір боєнь і про стайні, нечисті від людського сумління, коли лежало на ще зеленіших канапах нутро мого м’яса, повне темних дзеркал і покрите холодним потом. Близькими були круглі площі й автобуси з аспірини, від яких вели вниз всі настрої, повз вилущений друк і газети зі змістом бензини, і я ходив, одягнений у брудну, брунатну душу, і не міг відрізнити неба від кольору будинків, які минав, і себе від їхньої форми і від руху машин на вулицях.

Я не міг стерпіти лілей зі шкіри, із перстенями та браслетами на них, ні закоханих пар, подібних до чорного диму, що виходив з димарів пароплавів на морі, ні моєї ходи побіч іншої і побіч моєї крови, ні дротів, по яких текло небо, ні тіні квітів і молекуль, яку я топтав, ні присмерків, подібних до дерев, ні дерев, подібних до годинників, ні людей і площ на годинниках, ні руху облич на рівні светрів, ні оркестр з непорочности і з модно кроєних спідниць !

Наверх до змісту





ПРИЇЗД  VI

На поземах ліжок, і мембран, і сироваток ходили уста в парі з дзвонами і шукали уст і суглобів, щоб їх збудити і щоб показати їм зелені зуби, що лущилися зі стін, і дороговкази до надрів найтемнішого суходолу, і ми ворушили устами й повіками шафи з горбунами, повішеними в них для плащів, з яких капало золото й еполети, і коридорами, що вужчали скоро й вели до білої поверхні, в яких я сидів на живім кріслі, покритий стриженим волоссям і стриженою кров’ю, і валізами, приєднаними до пилу й віддаленими за пльомбами і замками, і зоставляли під покривалами павутиння з тепла та скимління, і подушки, записані блідими, нечіткими слізьми, і ділили ліжка, і заслони, і проходи на великі, залізні цифри.

Від’їжджали в голосниках горла до рожевих станцій м’яса, у Франції і в Катальонії, і в сусідній кімнаті, що лежала за повітрям, дві жінки витягали з своїх клітин павутиння зі слини, і чепурили себе для парад перед випрасованим бетоном і очима, і перед живими ґудзиками, і кімнати душів силувалися пригадати крізь дерево, і крізь мої ноги в ньому, і крізь зелений колір, колір моєї шкіри та рожевого мила, що тягнулося до мого нутра, і лінолей вказував страшним, непорушним пальцем, крізь патину з бациль, на моє серце, і ми минали востаннє букети з води і скла, і кельнерів, захованих в дзеркалах, і дзеркала, м’які, як портьєри, і простягали руки до кави і до порцеляни, закриваючи очі, щоб не бачити коліс у ногах і в костях.

Дзвеніли ножі і душі кельнерів, і виростали поклади з наших стегон, і вирівнювалися на них канати, стаючи рівнобіжними до берегів, які вже можна було відчути, і ми минали темні параболі дощу, і гіперболі перших портів, і плями місцевого сумління на воді, і корабель ревів за пасовиськами труб та Іберії, і відповідали йому труби блідими маршами з Валенсії, під які шереги хлопчиків з ягнячим віддихом в устах ішли до нутра фіялок, і під які розвивалися їхні серця й волосся, і застогнало м’ясо страшним, первісним звуком, підносячи себе на рівень ланцюгів найбільшого висячого мосту у всесвіті, і стали білими борти, і каюти, і наші лиця, і фарба потріскала на них від їхнього кольору, і стали непорушними і непрозорими крани, притиснені до наших зубів, і ми помітили жовті дощовики за ними, де зачиналися люди і ми самі, і було темно від фотоапаратів, і круто від географічної довжини, і від сходів, і ми не могли знайти себе за нами самими і за нашими почуттями і чули лиш теплі прізвища й руки, простягнені до нас в останню мить, і бачили шкіру двох жінок, що співали про нас у Валенсії і про наші роти, повні вітру, як дерева, і про троянди, змішані з місяцем і з жінками, коли постійно сунулися наші ноги від усього, і до бетону, і заліза, і ліжок, і ротів, і нас самих, мертвих уже, похилених над столами.

Наверх до змісту





ВІД’ЇЗД  IV

За кров, рівнобіжну до вапна. За простирала, рівнобіжні до крови. За зуби, рівнобіжні до скла. За стіни, рівнобіжні до слини. За ноги, рівнобіжні до цементу. За цемент, прямовисний до крови. За кров, прямовисну до простирал. За простирала, прямовисні до щік. За слину, прямовисну до вапна. За стіни по цей бік слини. За простирала по цей бік крови. За зуби біля скла й цементу. За кров біля стін і простирал. За кров біля колін. За коліна біля щік. За коліна біля крови. За коліна біля сліз. За щоки біля крови. За кров біля ніг. За тіло біля ніг. За шкіру біля простирал. За уста біля вапна. За серце біля чужої шкіри. За коліна біля серця. За щоки біля серця. За серце біля власної крови. За кров, рівнобіжну до костей. За пальці, рівнобіжні до автоматичних ручок. За тіло, рівнобіжне до письма. За язик побіч автоматичних ручок і письма. За щоки побіч письма і крови. За язик біля паперу. За папір, прямовисний до язика. За слину, прямовисну до паперу. За душу побіч паперу. За папір, прямовисний до душі. За душу побіч слини і язика. За душу побіч зубів. За папір побіч зубів. За письмо побіч слини. За зуби побіч письма. За автоматичні ручки побіч крови. За письмо побіч крови. За кров побіч чорнила. За кров побіч паперу. За пальці побіч крови. За пальці, рівнобіжні до письма. За пальці, рівнобіжні до щік і до паперу. За папір, рівнобіжний до уст. За міста побіч уст. За день побіч дати й життя. За крему до рук, рівнобіжну до уст, і близьку до крови, і за пальці, близькі до сирен і до крови, і за сирени, близькі до меблів, далеких від Еспанії, і за кров, далеку від тіла і від Еспанії, і за м’які подушки, близькі до сирен, і рівнобіжні до костей і до дір на місці сліз.

За суми каменю, і сталі, й скла. За уста в тіні сум. За уста перед щелепами, прикріпленими до каменю й до сум. За уста в тіні крісел, і цифр, і квадратових дір. За кров навколішки перед щелепами, скріпленими цифрами. За щелепи, порушувані каменем, що видирають тінь Еспанії із крови. За кров, помножену на цифри, і на крісла, і на камінь. За кров, прикріплену до каменю і до щелепів, порушуваних каменем. За цифри, саджені в тіло. За сходи, саджені в кров. За три поверхи, що проходять крізь кров. За рухомі сходи, що проходять крізь рот і зуби. За сходи, що жеруть кров з зубами. За зуби, помножені на поверхи і цифри. За кров на однім поверсі і за ноги на іншім. За метал і мурашки в крові. За рухомі цифри в крові. За квадратові діри в кріслах і в крові. За перфоратори для крови і для пальців. За пальці й лінотипи в крові. За цифри і рухомі черенки в зубах. За сходи й кров в зубах. За три поверхи, прикріплені до крови. За кров, прикріплену до сходів. За двері, об які дряпають кров і зуби. За вири з кальок і нестопленого металу. За кальки в крові. За кальки, приложені до уст і до крови. За кальки, приложені до душі. За кальки, приложені до холодного поту й сліз. За кальки для каменю, і світла, й цифр. За кальки, приложені до пальців і зубів. За кальки для дір. За коші на зужиті кальки й зуби. За коші на зужиту кров. За коші на зужиті пальці й вії. За коші на діри на місці сліз. За коші на цифри, заступлені дірами, і за цифри, близькі до сперматозоїдів і крови, і за сходи, підперті кров’ю, і за машини на поверхах крови, порушувані оцтом і мурашками, і за мурашки і кров, п’яні від оцту, і за цифри, п’яні від кальок і крови, і за поверхи, й сходи, й двері, й суми, і за колючі координати в крові, що роблять її рівнобіжною до поверхів, і сходів, і дверей, і сум, і до коридорів, прямовисних до зойку й тиші.

За твій простір, що недозволений мені, розіп’ятий на хрестах на поверхні моєї крови, і на чистім папері, і на письмі без паперу, і на кінці мого пера, і пожертий ротами моїх сліз та крови, з самостійними, рухомими зубами. За твою каву, вже в тіні цифр, що в кутах мого рота, й далеку від столів, і філіжанок, і уст, що її підпирали. За твої площі, вже поділені на сірі цифри в моїй крові, і засмічені сірою фарбою, що лущиться з нутра мого м’яса. За твоє море й затоку, вже прикріплені до мого рота, і повні його скель і лушпиння. За нашу хату, заслонену адресами і стравлену числами й банками. За твоє вино, видобуте з наших шлунків, вже сіре під мікроскопами, і кінцем мого пера, і під слізьми. За твою погоду, вже на рівні цифр на квитках і банкнотах. За твій пісок, вже повний прозорих мурашок і прозорих цифр. За твої стіни, вже на рівні моєї шкіри, й посуду, й щоденних слів. За поруччя твого балькону, вже невідрізниме від рівнянь. За твої одяги, вже рівнобіжні до диму і до тутешніх хмар. За твої вечори, вже відняті від дерев. За твої вулиці й будинки, вже відняті від вилог мого піджака і від ґудзиків на ньому. За твоє повітря, до якого ми могли б принести в головах лиш діри з нашого двору, яке могло б стати лиш продовженням пльомб у наших зубах, чи тріщин у зубах американок, і за твої закрути і присмерки, які я зміг би описати лиш цифрами, і поставити знаки рівности між ними і моєю сірою кров’ю і жовтими пальцями, і за твій час, до якого я міг би принести тільки цифри годин повороту з праці, і за твою географію, до якої я міг би додати лиш поклади міґрені під покладами аспірини, і нестерпні краєвиди з моїх уст, і крови, і з чорних автоматичних ручок, наповнених живими мурашками.

За тишу, що починається за цим останнім словом.

Наверх до змісту





ТИША  II

Очі, додати ліжко, рівняється картка паперу. Рука, додати папір, рівняється порожня лямпа. Обличчя, додати ковдра, рівняється пусте дзеркало. Кров, додати цифри на годиннику, рівняється тиша. Ліжко, додати кров, рівняється поверхня стелі. Очі, додати стеля, рівняється смак вапна.

Цифра три рівняється світло, додати ручка в пальцях. Чорнило рівняється зуби, додати кров у пальцях. Тиша рівняється папір, додати уста на годиннику. Пальці рівняються слова, додати цифри на устах. Вії рівняються кров, додати коми на устах. Уста рівняються очі, додати коми в пальцях. Очі рівняються ковдра, додати чорнило в ліжку. Обличчя рівняється цифра три, додати стеля в устах. Кров рівняється тридцять три, додати чорнило в зубах.

Тиша рівняється тіло, помножене на ліжко, додати очі й уста. Кров рівняється ковдра, поділена на ноги, додати діри в цифрах на годиннику. Оскільки ковдра, поділена на ноги, рівняється тіло, помножене на ліжко, і діри в цифрах на годиннику рівняються очі, тиша рівняється кров, додати уста.

Наверх до змісту





ТИША  III

Їдуть слова ліворуч, а рука праворуч, уста в один бік, а кров у інший, їдуть кості до вапна і скла, а кров шукати пітьми, їдуть ноги до своїх черевиків, а черевики до сліз, подібних до цвяхів, щоб їх підкули, їдуть щоки до шпилів у папері, а папір до ручок, що визирають з крови, їде чорнило до темних кутів, а павутиння до кутів в устах, їде зміст слів до костей, а кості до шкаралущ літер, їдуть вії до слідів шкіри, а очі до ґратів у крові, їдуть коліна до формул, а слина до тіні паперу, їдуть уста в шухляду, а печінка до стін без хрестів, їдуть нігті до літер, а зуби до механізмів у цифрах, їде волосся до знаків додавання й віднімання, а кров до бухгальтерських книг, їде віддих до своєї рідні в чорнилі, а пальці до стовпів у числах, їдуть очі до вікон у літерах, а душа до хрестів у стелях, їде кров шукати своєї батьківщини, а чорнило, повне нігтів, до уст.

Наверх до змісту





ЗВЕРНЕННЯ  IX

(КОРДОБА)

Стрілки годинників, що перетинають площі й помаранчі перед собором, площі, що рухаються, як стрілки годинників крізь сік помаранч перед собором, стрілки годинників в соці помаранч перед собором, коліщата годинників на місці соку помаранч перед собором, сік помаранч на місці коліщат годинників перед собором, вежі перед собором, що досягають нутра помаранч, годинники перед собором, що досягають нутра помаранч, уста перед собором, що досягають нутра годинників, уста, що рухаються замість стрілок на циферблятах годинників перед собором, стрілки годинників, що рухаються на устах перед собором, карети, повні годинників перед собором, карети, повні механізмів годинників перед собором, уста, повні механізмів годинників перед собором, годинники, повні механізмів уст перед собором, цифербляти годинників, наповнені устами й каретами перед собором, уста, наповнені каретами перед собором, назви вулиць, наповнені устами, назви вулиць, крізь які рухаються стрілки годинників, назви вулиць, крізь які рухаються цифербляти годинників, назви вулиць, крізь які рухаються римські цифри на годинниках, назви вулиць, порушувані римськими цифрами на годинниках, уста, порушувані римськими цифрами на годинниках, уста, порушувані циферблятами годинників, вулиці, порушувані циферблятами годинників, цифербляти годинників, що ведуть до хересу, херес, що веде до циферблятів годинників, херес, повний циферблятів годинників, херес, повний механізмів годинників, херес, повний стрілок годинників, херес, що рухається, як стрілки годинників, херес, що рухається, як коліщата годинників, херес, порушуваний стрілками годинників, херес, порушуваний коліщатами годинників, херес, порушуваний кріслами в годинниках, херес, порушуваний літерами назв готелів у годинниках, літери назв готелів, порушувані хересом у годинииках, літери назв готелів, порушувані коліщатами годинників, літери назв готелів, порушувані моїми пальцями, мої пальці, порушувані хересом, мої пальці, порушувані кріслами, мої пальці, порушувані коліщатами годинників, мої пальці, порушувані моїми устами, мої уста, порушувані моїми пальцями, мої уста, порушувані літерами назв готелів, мої уста, порушувані кріслами, мої уста, порушувані коліщатами годинників, мої уста, порушувані валізами у вестибюлях готелів, мої уста, порушувані вестибюлями готелів, мої уста, порушувані віндами в готелях, мої уста, порушувані поверхами в готелях, моє м’ясо, порушуване цифрами поверхів у готелях, моє м’ясо, порушуване римськими цифрами в готелях, римські цифри, повні мого м’яса в готелях, римські цифри, наповнювані поверхами мого м’яса з готелів, цифербляти годинників, наповнювані моїм м’ясом з готелів, стрілки годинників, наповнювані моїм м’ясом з поверхів готелів, поверхи готелів, наповнювані моїм м’ясом зі стрілок годинників, моє м’ясо, повне римських цифр на циферблятах годинників, моє м’ясо, що переправляється на циферблятах крізь стрілки годинників, моє м’ясо, що переправляється на циферблятах крізь римські цифри годинників, моє м’ясо, що переправляється на циферблятах крізь Ґуадальківір, повний римських цифр годинників, моє м’ясо, що переправляється на циферблятах крізь уста Ґонґори, ув’язнені за римськими цифрами годинників, і м’ясо, повне циферблятів, і цифербляти, повні м’яса, і римські цифри на циферблятах, розмазані моїм м’ясом, і моє м’ясо, що тикає, як годинник і що посувається, як стрілки годинників, крізь темні цифербляти, і темні ліжка, і темні вокзали, причеплені до моїх уст, до руїн римських цифр на фоні мого обличчя в Мадінат аль-Загрі !

Наверх до змісту





ЗВЕРНЕННЯ  XII

(ТОЛЕДО)

Шати з зеленого оксамиту й жовчі, рожеві шовкові шати в слині та жовчі, главкома біля блискучих фотографічних апаратів, астигматизм за мережками із призм та м’яса, полумені свічок, відбиті в дзеркалах з оксамиту, тіла, зім’яті, як оксамит, уста, зім’яті полуменями свічок, полумені свічок, зім’яті устами, очі, що зайшли оксамитом, як парою, м’ясо й віддих, завинуті в оксамит, кататонія, м’яка, як оксамит, що коливається від м’яса й віддиху, кататонія, що коливається, як оксамит, від таксі, таксі, що продирається крізь жовч і оксамит, таксі, що продирається крізь жовч і молитовники, таксі, що продирається крізь молитовники в жовчі, таксі, що продирається крізь жовч молитовників у оксамиті, таксі, що продирається крізь оксамит молитовників у жовчі, таксі, що продирається крізь пальці в молитовниках у жовчі, молитовники в жовчі, що продираються крізь таксі, молитовники, що продираються крізь жовч у таксі, молитовники, що продираються крізь пальці в жовчі, молитовники, що продираються крізь листи в жовчі, жовч, що продирається крізь молитовники в листах, жовч, що продирається крізь пальці в листах, жовч, що продирається крізь чорнило в листах, жовч, що продирається крізь жовч у пальцях, жовч, що продирається крізь чорнило в пальцях, листи, що продираються крізь пальці в жовчі, листи, що продираються крізь жовч, листи, що продираються крізь чорнило, листи, що продираються крізь площі, листи, що продираються крізь пиво на площі, пиво на площі, повне двійок, пиво на площі повне шат з жовчі й зеленого оксамиту, білі руки на площі, близькі до пива, білі руки на площі, близькі до площі, білі руки на площі, близькі до жовчі, білі руки на площі, далекі від мого прізвища, моє прізвище, далеке від моїх рук на площі, моє прізвище, далеке від мого м’яса, моє прізвище, далеке від моїх уст, моє прізвище й тіло, близькі до картин, повних хрестів та м’яса, хрести, повні м’яса, м’ясо, повне хрестів, м’ясо, повне літер путівників, ноги, повні власного м’яса, власне м’ясо, оперте об церкви та вежі, що хилятъся від його ваги, власне м’ясо, оперте об власні уста, власне м’ясо, оперте об власні очі, і власне м’ясо, оперте об власні ноги, і власні ноги й очі, оперті об власне м’ясо, і велетенські троянди з парку, що під містом, вже засвічені дорогим м’ясом, над головою, коли шелестять над головою, як безмірно великі шати, біла спаржа та полуниці з Аранхуесу !

Наверх до змісту