НІЧНА  ВТЕЧА

Жінка, що божеволіє,
годуючи публічні телефони, з роззявленими ротами,
в якої очі міняться, як газ, і на голові б’ють крила з волосся,
притягає тебе нитками
свого мозку, що обертається, як клубок,
і ти женеш крізь трясовину ночі,
фурії проколюють твій карк
голками слини, місяць
дивиться байдуже одним оком,
і погоня ця реве,
як молоді могили з розпореними животами.

О, мокрошкіра комахо, хіба ти можеш витримати
мовчанку твого голосу, від якої крутиться твоя голова,
повільність твоєї скорости, що лежить горілиць,
чорний колір полум’я твоїх бажань ?

Рука багна, що простягається
по помаранчовий квіт твого рота,
заморозить коріння твого шлунку,
як штудерно прикрашені мушлі, що сплять в оливі,
твої ноги розтягнуться, як ґумова слина
ідіотів без мозків,
твої очі приєднаються до хмар, що видають
пісні без слів щасливих коханців,
твоє тіло, ця плянета порожнечі,
просіюватиме смерть крізь свою пористу шкіру.

О, не ковтни палаючих очей своїх ворогів,
не розквітни червоною плямою розплесканого крота !
Дивися : багрянолиций місяць поповнив самогубство,
і жінка кладе срібну пілюлю
на телефона штивний язик !

Наверх до змісту





РАННЄ  ЛІТО

Tвоє літо починається рано, з’являється, як гук,
що несеться з усіх боків, підкоряє собі тендітність зелені,
розбиває скло святинь акваріїв,
плящини життєдайної олії.

Із проваль зими, із
вічности її льодової пітьми, де вітри
існують не помічені заспаними краплями, що ще не народилися,
ти прибув, пролетівши над садом весни,
з крилами, звогченими випаром, що з нього виходив,
з ніжними ногами, наче паростками, що стреміли
до полегші вогкости.
Та найбільше в світі брунатного кольору,
і для брунатного кольору призначене твоє майбутнє,
бо кожна колонія, кожна клітина,
вирощує брунатні овочі, поморщені трупи, що не мають смаку.

Дивися, дивися, там, в твоїм майбутнім,
сади іржі та вохри !
А опісля пусті моря зими,
батьківщина твого сліпого дитинства !

Але існують ріки, ріки, ріки, зібрані вкупу, наче сіті,
потоки й ріки доброзичливої рідини,
що плекають заспокоюючу тінь
на своїх родючих берегах.

Наверх до змісту





ВТЕЧА  І  СХОПЛЕННЯ

В книжках, сторінки яких глибокі дні,
що ховають на хвилину тіло, як море,
в м’ясистих квітах тіл,
як бджола, збираючи мед тепла і вогкости,
в липких губах пляшок,
ссучи їхні вогняні язики,
в печерах кінотеатрів,
шукаючи нового життя !

— На скелі замерзлої різьби
сідає білий птах простирал,
і його громове шелестіння
вириває поетів з юрби
криком, що стріляє їм із уст.

Так,
шелестіння горілки у пляшках,
пахучі квіти уст, світи книжок,
мруть перед оменом крил :
сохнуть у попіл, мліють, як шовк,
відходять душами озер,
щоб не нарушати святого ритуалу.

Як птахи, як риби, випхані соломою,
з кістяними, круглими очима,
власники грудей ідуть за ним :
білим простиралом, розпростертим, як омофор.

Наверх до змісту





ЕПІТЕТИ  І  ЕПІТАФІЇ

Я натрапляю на білі картки кладовищ
серед зотлілого паперу літа, серед задухи
пилу, що, як випари пустелі чи піску,
осідає на моє горло, мої сльози перетворює
у струмені гарячого повітря, що язиком пекучим
розчиняє уста повік і свище в моїх віях
божевільною мелодією сосон.
Моє тіло тоді всисає в себе тургор меланхолії,
і серед мовчанки моху я чую слухом пальців
тверді слова старих каменів, що говорять до мене
мовою дат, і прізвищ, і сантиментальних написів,
вимовляючи їх тихо і неясно
витертими мармуровими устами.

Тоді у вогкій долині мене, на схилах темних горбів,
як в тихім плесі озера, спокійний смуток
відбивається блідими картками записаних кладовищ,
довгими рядками тьмяних гробів,
віршами, ща ростуть в мені кладовищами моїх днів.
А на словах їх, під мохом поезії,
як на твердих плитах, я читаю витерті дощем смутку
сантиментальні написи неясних метафор.

Наверх до змісту





ЛЮБОВНИЙ  ВІРШ

На це немає слів :
може справді
ми закінчили нелегку школу любови.
Ти пам’ятаєш квадратові
неділі, придавлені кубами міста.

Пам’ятаєш, як дощ
покривав фосфором дороги,
і як у високих пляшках вулиць
осідав чорний намул дня ?

Усе пройшло.
Скажи, де ділися стогони
в гарячих легенях готелю ?
Там тепер хтось розпинає повії
на білих ґолґотах ліжок.

Наверх до змісту