ЧЕТВЕРТА  КАРТКА  З  КАЛЕНДАРЯ  (1960)
Народження

привітало мене
моє рідне
й чуже місто

дерева
простягнули свої
листяні долоні
й підтримували сонце
щоб було
світло

ґотичні мури
вмивалися
післяобідніми тінями
а дзвони
в старих дзвіницях
кликали
на вечірню
у Божий дім

тільки річки
проникаючи в зелень
пізнього літа
шаруділи тихо :
ще одне
дитя
народилося

Наверх до змісту






(Уривок із циклу Листи і фотографії)

20 вересня
Коханий Тату,

чи ти також маєш таке враження, наче ти щось забув, коли виходиш з дому ? Бачиш, мені здається, що коли останній раз я вийшла з дому, залишила в ньому палаючу свічку. Знаю, що вона горітиме щораз більшим пломенем і є загроза, що захопить наш дім, усе наше добро. Знаю, але не можу повернутися.

Наверх до змісту





ЯК  МОЛИТВА

точка
що містить у собі
всі дороги
якими мандрують
тисячі облич
несучи
у долонях
ланцюжки сліз

точка
що містить у собі
дім
вагітний голосами
що бачать Тебе
як сонце
що торкають Твій віддих
як цілющу воду
в надії
що видужать
і
не видужують

точка
в якій Ти
об’являєш себе
в сплетенні дерев
мовчазних
що тільки часом
вишіптують Тебе
своїми спрацьованими
кістлявими руками

точка
яку сприймають
як тишу
що зроджує
раннє і вечірнє
світло
як молитву
на цей
останній
супокій

Наверх до змісту





ПРОХАННЯ

обніми мене
як обнімаєш
дерева
у грозову ніч

зодягни мене
в своє слово
як зодягаєш
дітей
у їхню безвинність

нагодуй мене
своїми піснями
як годуєш
птахів
щоб співали
Твою славу

відкрий мені очі
німим дотиком

Наверх до змісту





З  ГОЛОВНИХ  ГРІХІВ

не знаю заздрости
але вона
хоче знати мене

віддавна
прокладає дорогу
до моїх чуттів
і видно
вже доторкнула мене
своїми липкими пальцями

бо як інакше
пояснити сон
що спотворював
мене

я стала грифом
кружляла
над твоїм домом
і бажала
кинутися на всі сміхи
що втішали твою душу
з ненажерливістю
справжнього хижака
хотіла
врізатися кігтями
в твоє щастя

і тоді
стримала мене
чиясь рука
під її ніжним дотиком
я стала
зичливою пташкою

я тільки хотіла
позичити в тебе
трохи сміху
трохи щастя
щоб приспати
порожнечу
біля себе

на другий день
заздрість
зникла без слова
видно
не до вподоби їй була
моя гостина

Наверх до змісту





ЯК  КАЗКА

кожного ранку
коли мряка
скапувала в траву
мокрими самоцвітами
вибігала я на галявину
й збирала
блискучі камінці
у фартушок

я знала
якщо
донесу їх додому
тоді
побачу рай
або ангеликів
а може навіть
і самого Бога

кожного ранку
зустрічали мене
докірливі погляди мами
що стягала з мене
мокрий фартушок
і слухала
мої оправдання
як казку

Наверх до змісту





ШЕПОТІННЯ,  ШЕПОТІННЯ

проникаєш
у мої клітини
таким тихим шепотом
що хочеться мені
вирізьбити в собі
вухо
і повісити його
як образ
на стіну серця

мої очі
перестали б бачити
лише відчували б
найтонші звуки
накладали б
шепотіння на шепотіння
як фарби
у пошуках
правдивого
світла

Наверх до змісту





ЄДИНИЙ  РИТУАЛ

поринаючи в холод
кам’яних клітин
храмів —
молися

вдихаючи дух
розчинений
в німих мурах—
молися

твій єдиний ритуал :
прослизнути пальцями
по шершавих стінах
скам’янілої самоти
намагаючись збагнути
мовчазність святости

Наверх до змісту





ГІСТЬ

якщо колись
почуєш
що хтось стукає
тихо у двері
не відкривай
скажи —
мед ще не зібраний
тоді
годуй бджоли
найкращими своїми
споминами
наче квітами

якщо колись
почуєш
що хтось стукає
тихо у двері
не відкривай —
бджоли
відкриють їх квітами

і
заліплять
своїм медом

Наверх до змісту