МОЛОДИЙ  БУЗОК

Пелюстки грому відкривалися
над грубими листками хмар.
Sturm, казав барометр,
на стіні в старій хаті.

“Чи ти скоро поїдеш геть ?”
дівчинка спитала прабабу.
“Так,” відповіла прабаба.

Віконце розширялося в бузковім листі.

“А коли ти повернешся ?” дівчинка питала.
“Я не знаю,” прабаба відповіла.

На стіні барометр казав Sturm.
Видно було крізь вікно зелений горб;
там була могила пса, покрита
свіжо-зірваним бузком.

Наверх до змісту







Я хочу бути без червоних і без чорних.
Ніч без тіней, рух без вітру.
Хочу бачити коні, що не біжать шовком,
що не біжать ні блискавкою, ні блиском.

Я пишу хлорофілом, та не зеленим,
соком рослин, та не соком рож.
Думаю про світ без вух, без очей,
де звуки нечутні, де істоти невидні.
У сні я бачу нечутний грім —
грім форми урни.

Я хочу жити без червоних і без чорних.
Ніч без тіней, рух без вітру.

Наверх до змісту





MALAGUEÑA  DOLOROSA

Пише осінь червоним чорнилом
по чистім папері землі,
свистить старим пером.
Рік сохне, як перо,
і згорає роса на кірку,
на іржу сік.

Та вона, сумна, втікає восени :
відлітає вогкість із її повік, мов птиці;
і сохнуть жилки на яблуках її очей червоним писанням,
а коли вона відпочити лягає, дихаючи важко,
волосся її ловить траву пожежею.

Немов на сторінках давніх рукописів,
видно написи на її лиці,
і читає їх вголос осінній вітер
так само, як вимовляє азбуку дерев.

Наверх до змісту





НЕВІДОМА  КРАЇНА

Я, чужинка, розумію тільки по-водяному, по-часовому;
бачу те, що вже бачила, що ніколи не бачила.
Те, що далеко, від мене далеко.

Ліс чіплявся до горбів бурим димом,
немов скоро мав бути розкиданий вітром;
бігли листки, як раки,
і кущі чистіли.

Коло потока лежав черепок з чорними узорами;
коло потока вони когось поховали —
земля пахнула, пахнули відбитки,
і між тінями дібров голос казав :
“Слава ! Слава на віки !”

За горами велике місто бліднуло,
куполи забіліли, як будяки,
а тоді мінарети, мов очерет між очеретом,
і війська тихо сходили, немов туман,
і всі білі зникали в біле небо,
і стежки просякали в землю,
мов писання в папір,
мов кості у камінь.
От тоді поясніли степи.

Втеча пилу і відкриті роти без крику :
вершники степу.
На горизонті вони гуляли, гриви маяли,
блиснули коні, мов чорне скло;
вони сліпили мене, іздалека навіть
— коні з боками бандури —
і раптом зникли за горизонт.

Як вікно, небо тремтить,
бо там бомбардування вже три дні минуло,
і коло потока знаходжу черепок з чорними узорами, свіжо розбитий,
і коло потока земля є свіжо скопана.
Черевики мої є мокрі;
стою між блисками води, між трісками гілок,
між криками тварин і стовбурів,
і голос під деревом тихо каже :
“Слава ! Слава на віки !”

Наверх до змісту







Чорна спідниця потока зовсім протерта,
і протерте є полотно дерев —
трава є побита, мов льон,
мов коноплі, побиті стежки.

Потік на каміннях протертий;
жовті маки зникають,
немов на китайці старої подушки —
як корок, ломляться оленячі роги.

Наверх до змісту





ЗРАДИ  НЕ  БУЛО

На схід я ще дивлюся,
а вже повернулися соняшники на захід —
так ніжно вони гнуться перед вітром сонця.

Як була я дитиною, я брала їх, маленьких;
гіркі пелюстки я щипала,
і лякала мурашки на карих дисках.
Я була дика, та вони також :
кучеряві листки мене кололи в пальці;
грайливо і справедливо ми мучили себе.

Мене цікавило, чи квіти божевільні, чи люди,
та тепер я знаю : немає божевілля.
Зради не було — не нас жалійте !

Наверх до змісту





ПРОПАҐАНДА

Мої предки вже є вбиті :
я саме почула новину по радіо,
і дивуюся, що я існую.

Та тепер я пригадую,
що мої нащадки були давно вбиті,
що новина про них вже є казка —
і довше не дивуюся.

Наверх до змісту





БЕРЕГ

Проїжджають хвилі, мов нічні поїзди,
і місяць тиняється без діла,
як п’яний моряк, як останній самітний пасажир.

Поволі котяться клунки темряви,
котяться хвилі колесами,
і в приймальню вітру збираються тіні
під заіржавілим годинником місяця,
і чують тіні чекаючими пасажирами,
як місяць залізом дзвонить,
як по сталі хвилі дзвонять.

Нічними поїздами гуде прибій і відбій.
Приїжджає світанок,
немов фара біла — сліпить світанок,
і від’їжджають тіні в далеку подорож,
несучи клунки ночі.

Наверх до змісту





ДЕРЕВО

Воно є сито для мілкої муки сонця.

Воно є сіть,
через яку втікає планктон пташок.

Воно є губка, яка в мілині долини
живиться тінями.

Наверх до змісту