НЕВИМАГАЙ

Краса росистої промежини не одинока.
Є ріки янтарних смерек,
є стосунки розлогих лезо-трав,
є затоки запінених примх,
і є чорні сонця
на білій березовій корі.
Є.
Невимагай.

(“Нові поезії”, ч. 12-13, 1970-1971)

Наверх до змісту





ІКОНА  ЧАСУ

Щоб завершити
пророчі непевності цілістю,
ікона часу
накладає щоденне тавро
на м’які трави хотінь
і творить зносини,
обережно скриваючи
холод землі
і пору
зміни обличчя.

(“Нові поезії”, ч. 12-13, 1970-1971)

Наверх до змісту





ЦИРК

бундючий крик дивовиж
на докучливію арені пих.

натовп мужчин
під галасливими звуками
розцебрених жінок.

візерунки задумів
саркастичних акробатів,
що кружляють швидко центрофуґою
на гладких кобилах людських примх.

(“Нові поезії”, ч. 12-13, 1970-1971)

Наверх до змісту





МЕСІЯ

Ти
прийшов
із всесвіту
і жив
як людина.
Тепер людина
стає Тобою,
та буде
здивована,
коли відчує,
що живе
ще дві
тисячі
років
тому.

(“Нові поезії”, ч. 12-13, 1970-1971)

Наверх до змісту





ВІДХІД

Відійшла,
немов спокій піску
розмитий піною повені.

Відійшла,
мов розпач плоду
в покійнім лоні небуття.

(“Нові поезії”, ч. 12-13, 1970-1971)

Наверх до змісту





МАЛЯР  І  НАТУРНИЦЯ

Улесливі промені
хтивого світла
порочно всмоктуються
у захват
білого волокна канви;
притаєна пристрасть
лагідно злягається
із лінією
соковитих почувань
натурниці.

(“Сучасність”, ч. 6, 1971)

Наверх до змісту





У  КІМНАТІ

Коли
знайомі
прийшли у кімнату
вони застали
втечу стін
і шорсткі очі
стелі.
Не спостерегли
скрито схрещених
почувань,
що ще
хвилево барилися
на абстрактнім взорі
покривала.

Рот
відкритого вікна
нагадував
втечу.

(“Сучасність”, ч. 11, 1972)

Наверх до змісту





ПОДОРОЖ

Тиша !
Відбуваємо подорож.

Зосередження підноситься
понад нариси
минулого і майбутнього;
ми просочуємося безконечними
перемінами крізь закриті вікна
тотожности.

Плавний розум
під напругою скловидного погляду
самоспостерігає себе
із нутра черепа;
ми відчуваємо
силу й неміч
одночасно.

Мимовільно напливає
таємне пульсування крови
і тяг стійкої самопевности;
ми іскримося зайвою рівновагою
і вибухаємо химерною фантазією
стотисячного лету.

Спокійно.
Подорож твориться
неповторно порушливою.

(“Нові поезії”, ч. 12-13, 1970-1971)

Наверх до змісту