ГРАНЧАСТЕ  СОНЦЕ

На палі дня,
де птах
не вдарить крильми
полудня,
зійшло гранчасте
сонце.

На щоглах висять
хмари,
на гострих вістрях міста ...
Розрізані квадрати вулиць
світлом,
але
на сонці більше гранів.

Наверх до змісту





ЛЕСІ

Уже по днях,
утканих сріблом в косах;
по різаних роках
навскіс дзеркал,
ти ще моя —
ніким неторкана весна.

Ти сонце носиш
на грудях вічних літ.

І віє той пахучий
подих кіс,
які вмочалися у біг
сердець,
коли ми вдвох ловили
місяць.

Ти ще моя,
бо на твоїх устах
розтали зими,
що часом кралися
в нудні кімнати літа.

Ми вдвох, колись,
гасили сонце
і поцілунками
в далеку праніч
засвічували зорі.

Ти ще моя,
бо чуєш,
вечір стелить тишу,
бо бачиш
он
намалювавсь медяний місяць,
де день
перестелив для сонців постіль.

Наверх до змісту





НАД  ТВОРОМ
Братові

Птахи не вічні у небі,
вони кінчають день на землі :
фарбами
живими
в ательє
на полотні.

Птахи не живуть на волі,
вони кінчають життя на палітрі :
летом
переплетеним
мазком
на полотні.

Птахи не живуть у душі,
їм мистці знаходять місця :
птахів
вічність
засуджує
пензлем
на полотні.

Наверх до змісту





ПОМИРАВ  Я  НЕ  РАЗ

Помирав я не раз,
часом встигав народитись,
і ніхто не питав
як називалася моя смерть.

Помирав у колосках;
на колії возів мого діда
і не плакав думками,
як він.
Байдуже дивився в розвори
Чумацького Воза,
і чулося слово беззубе,
мов шавкання волів,
а я вже вмер в долонях ночі.

Помирав на гарбі
на зеленім осоті отав;
лежав рублем,
і помирав у перевеслі
для мене не впору дівчат ...
Помирав ...
і ніхто не знав,
як називалася моя смерть.

Наверх до змісту





ШТУЧНИЙ  СОН

Непогано бути самому,
але страшно і сумно
бути самому без себе.

Надумай обійти самоту —
знай, тікаєш від себе:
в чужий роман, у чужі мандри.

Проходиш всі світи,
загнуздані курйозом,
і розтриножиш пристрасть серця.

Вітрильником розвернуться уяви
в позичених морях спокуси
і на руках рожевих хвиль
підеш у тимчасову віддаль.

А дійсність тут, на тротуарі
під муром поверхів і диму
лежить вчорашньою газетою,
з якої вітер вичитав
твоє життя.

Наверх до змісту





СПОСТЕРЕЖЕННЯ

На шпильчастих дахах розбилося сонце;
розжареним, репнутим диском покотилось з дерев,
умивши кривавим світлом запацьоркану хмару.
Збагрянілося небо. Родились світила темряв.
Розпечені мури струсили останню заграву.

Сонця нема — десь для інших, кажуть, зійшло.

Ніч звиклою ходою прийшла в задушливе місто,
і кішкою відьом пройшлась по теплих хідниках,
по закамарках провулків.
Ця темінь у вікна буде лізти, де зробиться днем
у мерехтінні штучних світел.

Сонця нема — десь іншим, кажуть, вже світить.

Над ліхтарем розплюснулась брудною плямою ніч
на стінах утомленої, кам’яної пустині.

Не журіться, час ночі у струмі збіжить.
Ще не раз, не два завітає до нас жародушність
жалюгідним, сугубим вогнем
і спалить тіло на бронзову кільчугу,
спалить трави і думи в зеленім підніжжі.

Тремтітиме листя сухим лопотінням,
на землю лячно спаде жовта риза.
Забовваніє марою парк кострубатий,
галуззя руками замаха в наготі
і буде осінь,

зима,

весна,

літо


і знову,
і знову ...
Не буде ніколи кінця.

Наверх до змісту





КРІЗЬ  ВЕЧІР

Під матовим шалем дня
розчесані хмари
в оранжові коси;
вони ніжно
повисли на втому
точного кола.

А місяць,
у склянці молока,
упав на дно туману.

Тоді бризнули зорі
з-під перини дня —
похожі на очі
веселих дівчат,
які сміються
вічно.

Наверх до змісту





ПУСТИЙ  ПЛЯЖ

Не коні,
біжать хвилі
білогриві
і миють стегна
осіннім довгим
тіням.

Широко
розкрив жмені
вітер,
і бавиться пляжем,
де лежало
літо.

Ще невміло
шарудить піском
вітер,
проганяючи з пляжу
недокурки
літа.

І пляж,
мов день по весіллі :

тільки
дві чайки,
два човни,
обнялись
два вітрила.

Наверх до змісту





БЕЗ  ЛІТА

Зберу із весен мито
коронами бузків і лип,
прослалось сонцем літо.
Невже це буде тільки мить ?

У пеклі досить місця,
садам у зимах не цвісти.
Під снігом чорне листя.
Морозні вічности стежки.

В снігах біліють міти,
біліє пристрасть літа,
і тільки синій вітер
полоще лоском вікна.

Наверх до змісту





ОБОЮДНЕ

Тілами пройшли
негостинні
землі,
а із жмені,
навмання,
пересушеним піском,
тікає життя.
Кажуть :
думай про чорнозем
на березі
стовіконної ріні.
Думаю
на злість про вас
очима,
а душею
про мене,
бо нічна і денна
темінь
робить із мене
цілком музейну річ.
А поза тим
вже скоро вимкнуть
світло
в моїх зіницях,
а там світів багато
квітло.

Яка різниця ?

Наверх до змісту





МІНІЯТЮРИ


В обіймах нишкне демон
жадливий пристрасти і тіла,
пряде лучками зло
устами творить божевілля.


***

Нас день раптово
вабить
раннім світлом,
і ми
безкрилим тілом
згоряємо в обломі
ранку,
а міль чарують
ліхтарі
просонням ночі.


***

Свічки,
ви щирі, вірні друзі;
ви не лишаєте на самоті
надгробну тишу.

Наверх до змісту