ПОГЛЯД  НА  СЕБЕ


ЗЗОВНІ

прийнявши в себе очі
й невиразну форму уст
ти хочеш їх
ти хочеш білих рук
що розтягаютъ ніжність
по твоїм обличчі
по руках
грудях стегнах статі
що росте від дотику і твердне
приймаєш їх уста
долонями приймаєш їхні груди
що віддають тобі опуклість
приймаєш їхнє тіло
що всякає в тебе
наче задоволення
чи повнота
щоб прикрити плями
ззовні
як заздрість ницість злоба
яких не можна змити
добросердям ні безсердям
бо ти був відображенням
їх вчинків
їхньої любови
і ненависти
їх звичок
що викривлювали
в тілі і свідомості

Наверх до змісту





З  НУТРА

щоденно пристосовуєш себе
і усвідомлюєш
що ти є менший
від своєї зовнішности

що багато менший
від тієї зовнішности
яку інші відбивали
в дзеркалі своїх уявлень

тому ти випростовуєшся
підтягаєшся
щоб бути вище себе
але усвідомлюєш
що віддаль між тобою
ззовні
і тобою всередині
збільшується

страх
перетікає через тебе
гусне
нерухомить нерви

ти
спаралізований
кричиш
та голос твій
не може вийти з горла
простягаєш руки
та вони без поруху
біжиш
та ноги не згинаються

і так
обмежений своєю формою в нутрі
і знерухомлений страхом
ти усвідомлюєш
що вже не вийдеш поза себе

що будеш
незакінчений
час
тинний

Наверх до змісту





З  НІЧОГО

живеш
не можучи проникнути
поза часовість
живеш
не можучи прийняти
тимчасовість

Наверх до змісту





В  НІЩО

день у день
запитуєш себе
що завтра
поза завтра
поза нами
і на тебе дихає
темнота
в якій біліють відбитки
твоїх непевностей
твоїх питань
ти запихаєш в неї руки
розмахуєш
шукаючи опору
та натрапляєш на ніщо
і руки тонуть
не затримуючись
бо питання
не становлять опертя

Наверх до змісту





М  ВІРШ

наші тіла збагатилися споминами,
доробком дотиків
і почуттів,

терпцем холодної трави на шкірі
під оком місяця
і деревієм зір,

і виплеском води, що холодила
дивóту стегон
в мочарах,

тож ми тілами споріднилися,
а душами далекі ще
на два життя

Наверх до змісту





ФОТО  З  ЛЕТОВИЩА  ВЕСНОЮ

З кожною весною
вигини дівчат вабливіють,
та їхні усміхи до мене
вкриті плівкою
поблажливости.

Їхні талії
стрункіші цього року
і обтикані мелодіями.

Я, схвильований,
пускаюся бігцем назад
і, мов хлопчина,
перестрибую роки.

Наверх до змісту





ФОТО  З  СИНАМИ

Стою у невиразній позі
між двома високими синами,
наче втиснений у землю,
мов відсунений на крок
в минуле.

Безліч літ,
непроханих, чужих,
з якими я минався, може,
але не вітався,
впхалися у двері.
А я стою у невиразній позі
і не знаю,.
як загамувати стогін крови,
як позбутись
молодого серця.

Наверх до змісту