будуєш човни поїзди машини
які видовжують тебе на метрах
кілометрах мегаметрах
будуєш літаки ракети
які вивищують тебе на небо
стискаєш віддалі
до змісту людського сприймання
стискаєш час
до виміру життя

невпинно витягаєшся
за час і простір

Наверх до змісту





ДЗЕРКАЛО

щоденно мучиш
дзеркало своє
примушуєш його
щоб відбивало тебе іншим
ніж ти дійсно є
тому ти ломишся
і гнешся
вивертаєшся навиворіт
аж дзеркало зневіриться
і вивергне тебе відлюбленим
віджитим
і відсутнім

Наверх до змісту





КРАЄВИДИ

крізь тебе переходять краєвиди
з правої сторони тебе затінюютъ гаї
з лівої місяць обливає холодом
знизу видовжуютъ до обрію поля
поземо крають вулиці й канави
доземо височінь і світло

ти поділений усім що зустрічаєш
ти роззичений усім що любиш

Наверх до змісту





ДОРОГА

врізується в землю
а тобі здається що у простір
переходить з місця в місце
а тобі здається що в майбутнє
ззаду неї пройдене
попереду найдене
а тобі здається
це метафора твого життя

Наверх до змісту





РІЧКА

дивишся у плесо
і вода минає твою вроду
мочить кучері
полоще очі
несе твої подоби в море
вимиває є тебе риси
вимиває молодість
і залишає

Наверх до змісту





ОЗЕРО

глибоке око гір
дивиться постійно вгору
бачить сонце місяць зорі
часом тіло птиці
що падає в його зіницю
часом тіло жінки
що купається
в його рідкій ретині

і воно приймає всіх і все це
безпорочно
чисто

озеро
байдуже око гір

Наверх до змісту





СЛІПІ  БАНДУРИСТИ

ідуть степами
і палицею дум
намацують дорогу
гупають
в тверду засохлу землю
нашого сумління
дивляться крізь ніч
великими очицями бандур
і нам небачущим
показують стежки до нас

Наверх до змісту





ЖІНКИ

до гола роздяглися
стягнувши з лиць красу
стягнувши тіло
до ліричних костей
що біліють на горбах століть
і гупають у пам’ять
кривим танцем
який кульгає закрутами
споминів
як спадок
як гірка любов

Наверх до змісту





КАМ’ЯНІ  БАБИ

залізли по стегна в гроби
втискаючи тіні померлих
у землю

від білого дива кісток
їхня стать скам’яніла
не затремтить уночі
від дотику нашого тіла

Наверх до змісту





МОГИЛИ

обвалюються на століття
сплощують роки в тонкі дошки
поплямлені молитвами й надіями
вкриті воском
закидані вінками болю
могили
чорні рани на руках землі
чорні діри під ребром минулого
чорні очі під твоїм чолом

Наверх до змісту





ДРУЖНІСТЬ  ОБРИВАЄТЬСЯ

Виходять люди
залишають тіні
які торкаєш
та вони не мають дотику
обнімаєш
та вони не мають форми

Наверх до змісту





І  ПИТАЄШ

давши нам життя
чому не дав довічного живоття
давши нам себе
чому не виявив своєї плоті
кинувши несмертности зерно
чому нас душиш темрявою ночі
вивівши в красу
чому нам вириваєш очі

Наверх до змісту





ТИ  ПРИХОДИВ

не знаючи чому відійдеш
тратив почування
не знаючи чому кохав
тратив тіло
не знаючи для чого жив

ти відходиш
не знаючи чому приходив

Наверх до змісту