ВІРТУАЛЬНА АНТОЛОГІЯ ПОЕЗІЇ НЬЮ-ЙОРКСЬКОЇ ГРУПИ


БОГДАН  БОЙЧУК

Вибірка поезій — частина 7


ВИБРАНІ  ДОРОГИ    (1983)

ДОВГА  ПОДОРОЖ  —  I
“пропихаючись тріщинами минулого,”
“втискаючись частиною себе ...”
“чорний ґрим топився ...”
“я збирав тебе з вітражів ...”
“твоя присутність молодила ...”
“на покручених камінних сходах ...”
“ми розсунули роки,”
“з густого дна Луари ...”
“на вершку гори хиталася ...”

ПОДОРОЖ  ПО  КОХАННЯХ
1. – “в полі червоніє кров дозріння”
2. – “квіти нидіють і розчиняються”
3. – “твоя пам’ять це спазми доріг”
4. – “всі дороги вели до тебе”
5. – “я захлиснувся твоїм тілом”
6. – “я роздавав себе рокам”
7. – “моє життя подерте на строфи”
8. – “я зривав по дорозі дівочість”

Назад до сторінки “БОГДАН БОЙЧУК



ДОВГА  ПОДОРОЖ  —  I




пропихаючись тріщинами минулого, переступаючи по споминах, розгладжуючи пам’ять, що полотнами висить між кроквами століть — я увійшов крізь чорний Нотр Дам розп’ятись на старих коханнях, стекти вітражами на мури і ятріти лицями святих

прийди до мене
вітром подиву,
закутай тіло
білим голосом,

обвій устами
вижидання,
з далеких літ
прийди коханням

Наверх до змісту







втискаючись частиною себе до Нотр Даму, я зачав видовжуватись і сягати спомином Chateaux de Vincennes, що підносило у простір вежі церкви, які вгиналися на вітрі і шуміли молитвами голубих померлих; на розвалених старинних баштах зеленіла мохом доживаюча моя любов і витягала з каменя вогкі пісні кохання; голубі померлі вихиляли опівночі на старому кладовищі на Монмартрі голови й примружено дивилися з-за потойбіччя плит

протиснися крізь шовкові
голосільниці,
об’явися, не спасенна,
не молільниця,

об’явися пожаданна
і приречена,
і заказана гріхами,
і заклечана

Наверх до змісту







чорний ґрим топився на старім камінні церкви святого Северина і стікав у калюжі прохолоді під будинками; розсуваючи старинні ризи, розсуваючи святих і янголів, я пропихався краєвидами минулого і вслухувався, як стінами спливали шепоти забутих уст, немов засохлі квіти, — аж нараз прорвалися по ґзимсах молоді крикливі фрески, і запульсувала в камені застигла кров : роздерши прохід в напрямі Бастилії, відкривши щілину до темних келій Сен Дені, в яких лежали на дошках нагі жінки, зуживаючись і западаючи в учора

я тебе жадаю
коралевою,
я тебе з устами
березневими,

хай проходять діви
з медальйонами,
хай холонуть в мармур
між колонами,

я тебе жадаю
наготіючу,
вічно вижидаючи
і надіючись

Наверх до змісту







я збирав тебе з вітражів у каплиці Сен Шапель, з кусків старого золота ікон, з малюнків на побляклих стінах, з голосів жінок, які підходили з-за мурів, з поглядів дівчат, які кохалися над Сеною, — поки ти не ожила поміж лаштунками минулого й сучасного

витри недовіря це
з погляду дівочого,
змий полуду сумніву,
що тебе наврочив,

з коралевих уст твоїх
дай хоч закропитися,
з дерева любовного
гілкою схилися

Наверх до змісту







твоя присутність молодила мури, і по білих пальцях веж катедри в Chartres, камінних суглобах захристій — потекли лагідні напіви; а наші відбитки плили потоком і розливалися по шибах, застигаючи на них красками; сонце пересвітлювало на вітражах наші нутрощі, дивилося крізь наші очі з давнини в сьогодні

я позаду усміху
бачу в тобі сумніви,
я позаду погляду
бачу тінь задуми,

красно завінчай себе
квіттям нелукаво,
і надлий з очей своїх
погляду ласкавого

Наверх до змісту







на покручених камінних сходах у Chambord біліли, ледь видніючи, жінки, що білими ногами обтискали тут коханців; звуки гарфи запліталися в м’яке волосся, пестили тіла; опалені дахи вкривались піхурами веж, викручувались, як тіла закоханих; сліди дворян і королів давно заниділи на камені, тільки під гарячим сонцем холонуть від самотности старезні мури

я тобою давньою
прагну огорнутися,
і прозорим тілом
хочу обвинутися,

щоб струя чутливости
з погляду примруженого
ринула по жилах
в серце перечужене

Наверх до змісту







ми розсунули роки, що висли поміж нами, і наблизились до себе у Villesavin : в просторих стайнях їхали ґалопом крізь стіну карети, дишлями вперед, без коней, що давно загрузли в землю; я виводив з давнини дівчат, які ламали льон на терлицях, а на устах ламали сміх; там я відтворив тебе : якою ти колись була, схилена на прялку, пропускаючи крізь пальці нитку; на старих каструлях ще темніли плями твого дотику, а піч, з широкими тяжкими стегнами, чорніла, журячись відсутністю жінок; кругом перепліталися дерева і кущі, як наші невиразні спомини про нас

тут за тебе випив
розпашіле літо,
тут я задихнувся
тіла твого квітами

Наверх до змісту







з густого дна Луари виставали кам’яні колюмни й арки, на яких хитався замок Chenonceaux; попід арками спливали невиразні відображення шести жінок, які минали тут своє життя, пливли з водою, обплітаючися водоростями; їх тіла видовжувалися в ріці, крізь їх прозорі постаті, крізь їх уста й очиці пропливали золотисті риби; замок цей підносився з ріки красою, як підносилось з часу кохання наше

усміх твій, спочивши
на моїх губах,
постелився м’ятою
і в уста пропах,

а з очей фіялкових,
соромливих вій,
визирали погляди
виквітом надій

Наверх до змісту







на вершку гори хиталася підвішена під небо Леонардова капличка; недалеко неї небо обривалося і падало блакиттю на дахи Amboise, які ломилися і черепицею текли по мурах; від ріки цідився на балькони вітер і вмивав тіла повішених тут гуґенотів, а з Луари виповзали у мішках потоплені й без голосу кричали з-за століть; я відчув твій віддих на своїм лиці — нараз щілинами у баштах проросла трава, а діри в мурах обліпили співом зяблики й синиці

ти мене між ночами
і світанками
оцілила шепотом
і цілунками,

відійдім закохані
і невидані
з місць оцих віддертими
краєвидами

Наверх до змісту





ПОДОРОЖ  ПО КОХАННЯХ


1.

в полі червоніє кров дозріння
де-не-де сивіє жмут
питань

ти по кладці переходиш в осінь
і збираєш залишки
кохань

Наверх до змісту





2.

квіти нидіють і розчиняються
у сутінку
бо защеміла їх пора

овоч звапнює оскомою уста
жовтнева жовч
зайшла за серце

Наверх до змісту





3.

твоя пам’ять це спазми доріг
які пішли ніде
твоя пам’ять це близни надій
сліди

Наверх до змісту





4.

всі дороги вели до тебе
а ти вела ніде
беручи мене по дорозі
не даючи себе

всі бажання мої пірнали
в дівоче дно ріки
всі дороги були тобою
ти не була ніким

Наверх до змісту





5.

я захлиснувся твоїм тілом
і мною щастя прощеміло

пройшло лишаючи в мені
відчаю невигойну рану
щоб я шукав в жінках рятунку
що питимуть мене в нестямі

Наверх до змісту





6.

я роздавав себе рокам
і з дня на день ставав відсутнім
я роздавав себе жінкам
і висилав дітей в майбутнє

і залишилася одна
ілюзія життя у роді
як перекисла рідина
у роті

Наверх до змісту





7.

моє життя подерте на строфи
любови й зради
моє життя покрите знаками
гіркої знади

за кожну ніч проникання
в жіноче тіло
моє нутро втискалося в себе
і самотіло

а тепер я стою на вітрі
перемитий
на сивіючім зламі віку
пережитий

Наверх до змісту





8.

я зривав по дорозі дівочість
щоб стати спомином
я шукав любови по ночах
щоб стати спомином

проникав між розтулені ноги
щоб стати спомином
і роздав себе по дорогах
згубивши спомини

Наверх до змісту



© Богдан Бойчук — автор віршів.
© Роман Бабовал — упорядник Віртуальної Антології і редактор Web-сторінки.

         
  НАЗАД НАВЕРХ ДАЛІ  

   
До змісту “ Віртуальна Антологія Поезії Нью-Йоркської Групи