НІЧНІ  СПІВИ

Місяць витягає з пам’яті співанки
і кладе між губи смаглявих дівчат :
ой прийди та прийди опівночі,
заплетемо руки в виноград.

Вечір затирає дівчатам зіниці,
заклина устами точити пісні :
ой, прийди та прийди на часочок,
пошукаєм долі на землі !

Наверх до змісту





ПІСНЯ  НЕЗНАНІЙ

Твою смагляву шкіру
мазали оливою
південні ранки,
сонце рум’янило
пополуднями
твої уста.
Небо хлюпнуло тобі в зіниці,
де весною
кільчиться,
росте.
Як циганка
через вечір
брови перегне,
без тривоги
на дорогах
відшукай мене.

Наверх до змісту





ВЕЧІР

Гарячка спалила землю,
яка лежить, натягнувши на очі присмерк,
і тяжко дихає.

Під веретищем неба
повніє місяць,
і яснішає на землі.

До жінок, що широкими клубами
вросли у призьби, поволі ідуть мужчини,
і яснішає на душі.

Наверх до змісту





ПОЛУДНЕ

Під гарячим полуднем
поле розпухало колоссям,
жінки, облиплі потом,
гнулись на серпах
і вихиляли жбани глиняні
грудей,
грузнули в стерні.

Наверх до змісту





ОДИНОКА

У скриню споминів складала
стару білизну днів,
мужчин з порогу закликала,
аж косу замочила в сивині.

Наверх до змісту





МАЙЖЕ  КОЛИСКОВА

Хлопчик : Мамо, сонце знов заснуло на сосні.
Мати : Заснуло, сину, між гілками.
Хлопчик : І гріє там хрущів ?
Мати : З жучками.
Хлопчик : І тато вернеться тепер з війни ?
Мати : Так, сину ... з-під далекої землиці.
Хлопчик : Коли не буде сонця на сосні.
Мати : Як холодом повіє від криниці.
Хлопчик : Бо, ти казала, татові, як темно, легше йти.
Мати : Вночі від сонця не болять його очиці.
Хлопчик : Сьогодні він направду вже прийде ?
Мати : Лягай. І він тобі присниться.
Хлопчик : То засвіти в вікні, щоб він не заблудив.
Мати : Воскову свічку будемо світити,
щоб духи праведників прийняли.
Хлопчик : Вони хотять його забрати ?
Мати : Це так говориться про тих, що відійшли.
Хлопчик : І повертаються з війни до хати.
Мати : Вертаються у сні.
Хлопчик : І тато принесе мені хрущів,
що лазять вечором по небі ?
Мати : Лягай, і тато назбирає їх для тебе.
Хлопчик : Щоб тільки уважав і місяць не розбив.
Мати : Він знає, як по небесах ходити.
Хлопчик : А для тебе тато назбирає квітів.
Мати : Спи, дитино, спи.

Наверх до змісту





ЖЕРТВА  БІЛЯ  КРИНИЦІ

Стікає каменем криниця,
пашить полин вітрів,
сковзає по цямринні громовиця
і терпне деревій років.

Присядемо до тихої розмови,
зітремо з лиць полуду днів бездушних :
я з серця вріжу скибу житньої любови
і дам тобі, як хліб насущний.

Наверх до змісту





НАД  ОКЕАНОМ

Вітри здирали океану шкіру
і сіллю бризкало в уста,
тяжка півмісяця сокира
рубала північ на хребтах
биків, що кидались на береги.
Бубнявіла в ногах кора пісків,
мов бубон, били з глибини припливи
до м’язів каменя гранчастих і шорстких.

Наверх до змісту





КРАЄВИД  1933  р.

вас кинули удвох під шар землі
вона тепер лежить на тобі
і усміхається без уст
розмокла глина затікає вам в зіниці
(а ви себе не знали на горі)
і тяжко бачити в могилах людські лиця
вас кинули удвох під шар землі

тож пригорнися білим почуттям до неї
бо світ затишніший і ліпший під землею
вас кинули разом

Наверх до змісту







Довгі дні ростуть поміж нами
і ломляться в ретині очей.
Присядьмо, бо дороги в майбутнє немає,
і я тут тимчасовий і чужий.

Поговорім про вірші й людей,
бо темряви з облич не стерти.
При шерехтінні слів призабудемо день,
який нахилиться до смерти.

Наверх до змісту





ХРИСТОС

Як тіло приросло до дерева хреста,
і витекла з очей живиця зору,
тоді дощами зашморгнулася сльота
і вимила з обличчя змору.

Людина підійшла до нього.

На сон лягали в чашку роки,
аж в черепі закільчилась тернина.
Крізь темряву біліли мертво щоки,
очиці двоїли задавнену провину.

І відійшла в життя людина.

Наверх до змісту