ВІРТУАЛЬНА АНТОЛОГІЯ ПОЕЗІЇ НЬЮ-ЙОРКСЬКОЇ ГРУПИ


РОМАН  БАБОВАЛ

Вибірка поезій — частина 11


ПАМ’ЯТЬ  ФРАҐМЕНТАРНА    (1994)

ФРАҐМЕНТ  ПЕРШИЙ
     “колись твоє ім’я було вода колись”
     “минув той час як півень тричі вже запіяв”
     “останні вогники погасли в лісі”
     “так порожньо у пам’яті”
     “на перехресті марно простягнув”
     “зрадливі звуки всі й зрадливі кольори”
     “в прискоренні — джмелі роки плянети”
     “у гості вбогі ми всіх запросили”
     “вогонь допив останню краплю маку”
     “віддавна келихи — порожні”
     “тут вже віддавна праве око лопнуло”

ФРАҐМЕНТ  ДРУГИЙ
     “своїми персами пишаєтеся пані”
     “аварія кохання : змішані строкато”
     “нагі ми лежимо в траві — страшна”
     “чи варто нині це пригадувати вам ?”
     “знов нині — небувале торжество”
     “коли пітьма : хто знає з ким кохається ?”
     “в годиннику все розігралось між стрілками :”
     “хто в змозі нині ще вас пані покохати ? —”
     “кого ж ви пані нині розглядаєте так пильно ? —”
     “де ми ? — одна лише комаха пам’ятає”

ФРАҐМЕНТ  ТРЕТІЙ
     “ковзький — між нами шлях :”
     “без птаха небо — замілке”
     “в кожнім дзеркалі я причаївся”
     “в жінок яких приваблюю —”
     “турбується в політті птах останній”
     “клітини механічно множаться”
     “запеклих ворогів своїх згубив”
     “за дзеркалом — в’юнкий шлях що веде”
     “на лезі ночі продаєш себе”
     “мов на тонкій прозорій нитці”

ФРАҐМЕНТ  ЧЕТВЕРТИЙ
     “крутий — шлях що веде тебе й мене до нас”
     “я кожного забув — від тебе до”
     “грімка ріка текла і раптом витекла”
     “давно вже вина випиті (в саду ще яблуня”
     “чи час забути вас ? і прадідів країни”
     “після похмілля ми відгадуєм себе”
     “спросоння пані я торкнувся ваших перс”
     “на кожного з нас завтра жде розп’яття”
     “а завтра заборонять нам той перехід”
     “жорстокий — вимір цей в якім нам виживати”
     “щоночі дотиками ми себе”
     “де та позичена комусь душа”

Назад до сторінки “РОМАН БАБОВАЛ



ФРАҐМЕНТ  ПЕРШИЙ




колись твоє ім’я було вода колись
мене вогнем ти називала (в пізнім сіні
того поліття що лише вночі потріскує)
коли навшпиньки ти до мене підійшла
коли я доторкнувся твоїх перс тугих
(у сіні тім яким запахли в нас тіла)
усе що нам було приречене до ранку

пожежа вигризла а повінь затопила

Наверх до змісту







минув той час як півень тричі вже запіяв
хто з вас був на вечері де з вином мішалась кров ?
в липкій пітьмі десь безпорадно свічка плаче
всі друзі повтікали й недруги за ними
ми ніби виглядаємо себе в комусь що був
чи довго ще нам тут чекати до розп’яття ?

Наверх до змісту







останні вогники погасли в лісі
заграли з нами в піжмурки глухі стежки
свою тінь загубивши серед літа
навпомацки себе шукаю там де був
як лиш торкаюся жінок вабливих
в долоні попеліють пальці — мов чужі

Наверх до змісту







так порожньо у пам’яті
з прошитої душі —
вода мутна і сірка
на óці слід сльози — більмо
ніхто руки не подає :
хто нас завів в те коло сліпоти ?

Наверх до змісту







на перехресті марно простягнув
останній палець з голої долоні
на перехресті споминів забув
себе й по пам’яті когось шукаю
на перехресті не продав душі —
кому ж вона була тоді потрібна ?

Наверх до змісту







зрадливі звуки всі й зрадливі кольори
ніхто вже нині їх не пам’ятає
листок порожній : значить — непотрібний
й все що записане було — забуте
я заливаю витріщене око
сліпця що на світанок жде смолою

Наверх до змісту







в прискоренні — джмелі роки плянети
життя з’ясоване в падінні мертвих зір
ще не зустрівшись вже прощаємось
мигцем : дзеркал для всіх не вистачає
зібгався час у щупле зерно проса :
чи нагодує всіх нас — ненаситних ?

Наверх до змісту







у гості вбогі ми всіх запросили
сусідів ворогів і друзів
столи широкі застелили
є мед для всіх ікра вино і сіль
а хліба дрібочки не знайдеш :
ніхто не чув що не росла пшениця ?

Наверх до змісту







вогонь допив останню краплю маку
розгризене за ним те поле де стою
я — непотрібний страхопуд якому ворон
очей не виклював із рукава — солом’яна
долоня й пташеня безкриле в ній : невже ми
заложники вогню що мимоволі нас забув ?

Наверх до змісту







віддавна келихи — порожні
заснули гості під столами
(а може просто повмирали ?)
нікому з нас тут пригадати чим
були залиті вщерть тоді чарки :
вином цикутою чи кров’ю ?

Наверх до змісту







тут вже віддавна праве око лопнуло
у лівім — розріз : світло дьогтем капає
хтось каже — світлотінь, хтось — темрява липка
брат брата зраджує за відблиск полум’я
на ярмарку — сліпець прирослий до ціпка
за крихту райдуги ввесь зір свій продає

Наверх до змісту





ФРАҐМЕНТ  ДРУГИЙ




своїми персами пишаєтеся пані
своїх коханців маните до самознищення
з них кожен надпиває з вас щораз ковток
хто пристрасно хто крадькома хто сп’яна
на плесі пам’яті — рубець : ви всіх забули
й мене що місця не знайшов собі між ними

Наверх до змісту







аварія кохання : змішані строкато
тьма пристрасть і брехня (хто — жертва на ножі ?)
всесилля дрейфування — всеприсутнє зайве
ніхто нікому не звіряється мовляв
за ніч всі центри самоти змістилися
в аварії тіл що себе не дошукали

Наверх до змісту







нагі ми лежимо в траві — страшна
поразка тіл як полоню тебе
скубе гнідий кінь осінь мов листок
берези наче колос що в політті
не встиг згоріти ми шукаємо
тоді в траві себе (про себе — спомин ?)

Наверх до змісту







чи варто нині це пригадувати вам ?
чи варто цим із вами ще ділитися ?
ви плоть свою з моєю не мішали ?
я не торкався вас ? ви не здригалися ?
чи варто тупцювати нам по пам’яті ? —
як вже мене забули як вже вас нема

Наверх до змісту







знов нині — небувале торжество
дзвін не вщухає з медом ллються вина
ми виглядаєм сина блудного
як вчора й позавчора а удосвіта
відходять гості і замовчують
що в нас на óці ширшає більмо

Наверх до змісту







коли пітьма : хто знає з ким кохається ?
на кожнім персті в нас отруйний перстень
язик зміїний — по тілах між персами
за словом — дотикпристрасть — за обманою
від вечора до ранку шлях непевний бо крутий
коли пітьма : чи відає кого хто зраджує ?

Наверх до змісту







в годиннику все розігралось між стрілками :
мала прошила руку що тебе торкнулася
велика встрягла в око що тебе не бачить
в годиннику багато місця не лишилося —
хіба для тих які кохаються до зморення
і на зорі прощаються не знищивши себе

Наверх до змісту







хто в змозі нині ще вас пані покохати ? —
як в дзеркалі навпомацки шукають вас
як всі птахи в саду принишкли бо гроза
хто в силі нині ще вас пані врятувати ? —
як раптом всі дзеркала одцурались вас
як вже зима як вже ніхто не пам’ятає нас

Наверх до змісту







кого ж ви пані нині розглядаєте так пильно ? —
як вже віддавна вас ніхто не пізнає
на ржавім вістрі пристрасти — протряхла цнота
яка не придалась нікомудогола
ви роздягаєтесь безтямна перед мною —
тим дзеркалом що всіх забуло (й вас також)

Наверх до змісту







де ми ? — одна лише комаха пам’ятає
довжезний шлях що від травинки до мохів
у вимірі казок бракує неодмінне
хто ми ? — яких не вигнав янгол ще з раю
мої міста з роси споруджені — тривкі
моя імперія — безмежна : кінчик голки

Наверх до змісту





ФРАҐМЕНТ  ТРЕТІЙ




ковзький — між нами шлях :
все що було приречене колись
все що не збулося як слід
ми залишаємо — закон підступний —
нащадкам усиновленим
що сумніву іще не знають

Наверх до змісту







без птаха небо — замілке
без моря острів — сирота
без сонця соняшник — омана
без спеки спрага — вигадка жорстока
без дерева — чи ще потрібен вітер ?
без самоти — як виправдаємо себе ?

Наверх до змісту







в кожнім дзеркалі я причаївся
для жінок з шовковими устами
для жінок із стиглими грудьми
для жінок що пахнуть кров’ю та водою
для жінок неторканих жінок закоханих
в кожнім дзеркалі я припиняю час

Наверх до змісту







в жінок яких приваблюю —
зіниці божевільних коней
жінки яких зненацька полоню
себе удосвіта не пізнають
жінки яких я нишком зраджую
домішують цикуту до вина

Наверх до змісту







турбується в політті птах останній
що призабув куди летіти
а нам куди ? — не пам’ятаємо
хоч час найвищий вирушати
тьма — спереду : всі каганці
хтось погасив у лісовій хатинці

Наверх до змісту







клітини механічно множаться
в шаленім брязкоті секунд
за предками женуть нащадки
себе догнати не встигаємо
що мало бути — вже за нами
в годиннику вигострюю стрілки

Наверх до змісту







запеклих ворогів своїх згубив
відрікся найвірніших друзів
відклав на завтра невідкладне
забув де записав своє ім’я
й дивуюся що переслідують
мене предмети непотрібні

Наверх до змісту







за дзеркалом — в’юнкий шлях що веде
тебе й мене ніби до нас без нас
обманені дівчата в дзеркалі
собі не вірять бо не пізнають
в аварії уражених клітин
за дзеркалом що тріснуте щезаєм

Наверх до змісту







на лезі ночі продаєш себе
між непотрібним і зужитим
неторкану купці обходять
обмацують хто ж викупить тебе
заложницю своєї цноти
що вже віддавна відшуміла ?

Наверх до змісту







мов на тонкій прозорій нитці
над нами сонце — погляд осени
я ніби вітер ніби в вітрі
хто тут роздмухує мої кульбаби ?
хто гнізда тут звиває для моїх
птахів які нічого не просили ?

Наверх до змісту





ФРАҐМЕНТ  ЧЕТВЕРТИЙ




крутий — шлях що веде тебе й мене до нас
тут мандри — небезпечні янгол що без крил
шмат раю продає за підсумок життя
на перехресті де себе ми загубили
наївні ще шукаємо те чим — у цім
колись привітнім світі — ти і я були

Наверх до змісту







я кожного забув — від тебе до
останнього нащадка що мав бути
своїх сумнівних предків одцурався
на схрещенні історії з леґендою
запам’ятає завтра хтось мене
вписати в книгу зайвих незабутніх ?

Наверх до змісту







грімка ріка текла і раптом витекла
у метушні годинник загубив стрілки
густий ліс заховався за хирлявий дуб
шукав тебе скрізь — й навіть в казці не знайшов
щасливець що тебе торкнувся вмер на місці
вчорашнє ледь пройшло й вже в пам’яті — діра

Наверх до змісту







давно вже вина випиті (в саду ще яблуня
не спить) прибули жебраки — а відійшли князі
сторожий пес (що на порозі) вмер немов заснув
ви пані млієте в липкім похміллі пристрастей
останній гість якого пізно ви прогнали — я
(чи вчора хтось на вашій яблуні повісився ?)

Наверх до змісту







чи час забути вас ? і прадідів країни
що будучи моєю лиш позичена земля ?
забути друзів що цикутою гостили
і ворогів яких заложницею ви були ?
комаха дозгризає пам’ять : хто ще завтра
згадає що були дерева тут й між ними — ми ?

Наверх до змісту







після похмілля ми відгадуєм себе
після пожежі відмальовуємо ліс
після поразки мертвих підраховуєм
після потопу переказуємо дощ
після обмани розпинаємо месію
після кохання ми цураємось себе

Наверх до змісту







спросоння пані я торкнувся ваших перс
шукаючи себе й в шаленому вогні
тіла палають за законами пожежі
не два — а лиш одне : між смертю й недожитим
ми головешками до ранку догоряєм
скажіть ! : хто в цім коханні врятував кого ?

Наверх до змісту







на кожного з нас завтра жде розп’яття
вагання — зайві : лиш туди цей шлях веде
штовхають вгору і вперед нащадки
хто засудив ? — питання неістотне
в долоні — ржавий цвях тупий спис — під ребром
чи з оцтом до хреста колись приступиш ?

Наверх до змісту







а завтра заборонять нам той перехід
що з казки в казку сконфіскують всі свічада
в яких від себе рятували ми себе
забудуть нас і бог і всі його предтечі
тоді — нехай нас згадують лише ті мертві
що місця не знайшли ні в пеклі ні в раю

Наверх до змісту







жорстокий — вимір цей в якім нам виживати
ілюзія що ніби ми існуєм — спереду
позаду — найцінніші спомини зникають
опудало уклало перемир’я з вороном :
тобі — увесь покіс мені — забуте зерно
чи завтра буде на столі наш хліб насущний ?

Наверх до змісту







щоночі дотиками ми себе
шукали й не знайшли там де були
найвищий час нам розпрощатися
щоб не забули нас (ні ми — себе) :
наліво ти — мов знов до себе
направо я — де вже мене нема

Наверх до змісту







де та позичена комусь душа
що кажуть не горить ніколи ?
де — незрадливе дзеркало якому ми
звірялися тоді ? (де ти) (де я) (хто ми) ?
чи скаже хтось чому в нас раптом з пам’яті
лишилися крихкі фраґменти що в тісних

(дужках) ?

Наверх до змісту



© Роман Бабовал — автор віршів.
© Роман Бабовал — упорядник Віртуальної Антології і редактор Web-сторінки.

         
  НАЗАД НАВЕРХ ДАЛІ  

   
До змісту “ Віртуальна Антологія Поезії Нью-Йоркської Групи