18  СІЧНЯ

ми вигадуємо пустирі смугасті,
щозими — шляхи даремні,
щовесни — нові плянети.

вóронами в дуба просим
оберемок тіні на нічліг, коли
самотністю увінчуються чола.

у кожній сосні
убачаємо опівночі відьмами
заворожене дівча.

Наверх до змісту





21  СІЧНЯ

ми не зустрілись для геройства :
море — голубе, день — кам’яніший
щогодини, очі — малахітові твої
і кожна зморшка — звивиста, зрадлива.

Наверх до змісту





16  ЛЮТОГО

ти собі будуєш долю піскову
на циганських картах. твоя шкіра
така ніжна !
час вигризає очі моїм приятелям.
а я вже сам учуся мудрости
у круглих перестиглих каменів.

Наверх до змісту





3  БЕРЕЗНЯ

ми кохаємось бездумно, мов відцвілі водорості, огнем не торкані папороті.
полохливо день б’є в дзвін конвалій.
кинь дзеркало ! : мов орхідею, комашня засипала твоє обличчя.
он сонце заіржало ! : вже, мабуть, нам довше не прощатися.

Наверх до змісту





16  БЕРЕЗНЯ

на небі — пляма, що до сонця зовсім не подібна.
шукаємо шляхів, що поведуть нас у безвітря,
що божевілля спраги обминуть.
край неба — лісовик пастки готує на мою довірливість, на твою цноту.

ми засинаємо між двома грудками землі,
що така подібна до твого тіла.

Наверх до змісту





2  КВІТНЯ

душа — мов шибка,
камінь — мов зоря,
роки — мов відгомін

пожежі.

а ми собі
одне для одного
(невже ?) — лише

тілесна чужина.

Наверх до змісту





13  ТРАВНЯ

за дрібку совісти віддай мені ти на дорогу очі.
вітер — подірявлений, немов квиток зужитий.
вже чарки — налляті вщерть
снотворним соком. вже мої торби — порожні.
простір, що переді мною стелиться —
ввесь бурями засипаний. в моєму мозку, замість
пам’яті — твоє ім’я і дрібка натрію.

Наверх до змісту





11  ЧЕРВНЯ

мої слова не долетять до тебе.
між відгомонами і призабутим морем розстелилося густіше павутиння.
вітряки вітрам обгризли зовсім
крила, ноги.

про тебе сни — кругліші від тих овочів, що родяться на дні леґенд.

мої слова не долетять до тебе.
стягну до стіп тобі зубами небо — напрочуд м’яке. і море тьмою занімілих риб наповниться. чуйним прокинусь деревом — скажу дупляво, що люблю люблю люблю твою примару, і тоді найпершому прохожому хрестом ляжу на плече, щоб хоч на мить самотність заперечити.

до тебе я пишу неадресовані листи.

Наверх до змісту





17  ВЕРЕСНЯ

вернись ! : з тобою
не гнівалось ніколи море. не цуралися тебе чайки, засліплені піском.

по грушах м’яко пахне осінь. як колись. комахами — майстерно небо вишите. десь подаль камінь, кажуть, мимрить на шляху одну й ту старосвітську розповідь.

вернися ! : осінь виправдається ! за журавлями, кажуть, відлітають до останньої
усі години — зокрема оті, що найприкрішими колись були.

Наверх до змісту





7  ЖОВТНЯ

запаху хлібів я не забув у присмерку,
ні присмаку твоїх молочних стегон —
хоча й уже не стало кременів,
щоб свічку запалити.

уночі.
розбилися калейдоскопи : наші очі —
зовсім безколірні.

уночі.
ми складемо, наївні,
дивовижний ритуал запаморочення
й згорить пшениця, що
хвилює між грудьми твоїми.

та ж завтра — як мені знов вичитати з липових
листочків шелест твого імени ?

Наверх до змісту





17  ЛИСТОПАДА

чи ж конче присутність ворона між нами віщує заклик до новіших мандрувань ?
покинь, покинь мене !
покинь самотнім вітряком
у царстві божевільних лицарів !
покинь ! птахи осиротілі
приберуть колись мене
хочаб лиш за останнього з братів.

покинь ! —

в пустині я назву тебе водою.

Наверх до змісту





23  ЛИСТОПАДА

страшні — твої уста щоночі,
груди — надто спілі,
жінко.

не встиг я відрізнити сніг твоїх пліч від шумкої піни океанів.
твій сміх — мов шурхіт із-під журавлиного крила.

он завертівся у твоїй долоні соняшник ! — і ночі довшають.
чи дивуватися мені ? чи шкодувати, що твій вік вже той,
в якому овочі — налляті відгомоном осени ?

Наверх до змісту