КРІЗЬ  ВІДДИХ  КАДИЛА

По
стінах
пензель
лисої вологості
креслив
ескізи
тухлих
років.
А
канделябри
неуважних
молитов
стирчали
в синім димі
ранків.
В кутку
темніло
павутиння
мрій.
Павук
століть
ловив
настрашені
тіла
годин.
Літали
комарі
нудьги.

Я
слухав,
як
налякано
тікали
дні.

Наверх до змісту





ПРО  КОНТРАСТИ

Було
я згадую,
як ми вітали весну,
як зустрічали молодість
сердець
і уст.
І так бажалось нам
до дна
допити пристрасть.
Ми думали
про молодість,
як про розгульний карусель.
Нас вабили
контрасти кольорів,
контрасти слів,
контрасти вдач.
І хоч давно
дзвіниця кинула
лічити зорі,
лічити ранки,
дні,
трамваї і сонця,
ми знали, що
застояність її
нам сну
не віщувала.
Ми знали,
що контрастом вічності —
весна.

Наверх до змісту





РІСТ

Граби
стирчали в гриві
вітру,
на греблі хмар
ковтали
жовч громи.
Обсипали
грудками неба
груди
холодний простір,
сірий крик
і ми.

Росте кріслате віття кров’яних дерев.
Росте дуга кохань нечутно, як росте волосся.
Ростуть горби на спинах, на щоках, в очах.
Ростуть горбаті і сміються губою колосся.

Я бачив.
Ростуть мозольні ємкості твоїх долонь.
Ростуть вітри на небі, як в воді дерева.
Росте бажання здержатись й вже не рости.
Росте в кістлявім віддиху страх доростання.

Громи
нагадують
стінки гробів.
Гріхи
грибами наростають
на
узлуватому пні
уст і рук.
Обсипали
грудками неба
груди
холодний простір,
сірий крик
і ми.

Наверх до змісту







день
як сливка
з сонцем розмальованим
на спині

в пізній калюжі
розжарена щока
сонця

і губи позаростали
зеленим
віттям

голубам
під сніжні крила
поприв’язано конвалії вітру

і руки
як
свіжі шлюбні постелі

а час блакитно якось застиг забутий
як попсута іграшка
з порваною пружиною

в долонях здригається море
і тане подих години швидше
від цигаркового сміху

день
як сливка
з сонцем розмальованим
на спині

Наверх до змісту







розплутаймо сонце
червоне як кохання
розплутаймо сонце
схоплене часом
і заросле ліянами вечірньої тиші
або
телевізійної антени
розплутаймо
і зрозуміємо чому вітер ніччю
стає темним сховком
чому
дерево пахне
нашим віддихом

розкриються печери
глибокі як ночі
нехай — і тіні

ми розплутаємо сонце

і забудемо його
і себе

Наверх до змісту