ГОСТІ

Гості не затримуються й дезинтеґруються, —
Хто — зовсім, хто — наполовину
Або тільки частинами.
Дехто, давно вже зникнувши,
Вимахує пряжкою від паска
Чи самою етикеткою від піджака,
Що давно розчинився в повітрі,
Із позначкою
При скількох градусах
Прати одежину в пральній машині.
Та є гості, що не розчиняються,
А тільки меншають й дерев’яніють,
І їх, як скраклі,
Доводиться замикати на ніч
В ковані скрині, накривши
Піратською хусткою з черепом,
Аби вони
Не підключились до чужого кровообігу.
Адже лікар не завжди на похваті,
І в законах про охорону
Навколишнього середовища
Завжди вмонтована ґільйотина.

Наверх до змісту





ПОСЛУЖЛИВІ  ПАРАСОЛИКИ

По вулиці, скільки ока,
Літають розкриті парасолики,
Ласкаво пропонуючи охочим
Безплатно
Улегшити спосіб пересування.
Та чомусь
Ніхто не зважується,
Боячись надто заборгуватися
Здирникам,
Що часто стоять
За дармовими послугами.
І за парасолик
Хапається тільки одна бабуся,
Яка вже нічого не боїться,
Разом із кучерявим онучком.
І вони обоє
Так гармонійно пливуть
Над головами перехожих,
Що кожний зупиняється
Й обіцяє собі віднині
Почати нове життя.

Наверх до змісту





СХОДИ  ТА  УБИРАЛЬНІ

Не сперечайтесь про кількість світів
З однооким !
Він одбіг цілости
Ще в ранньому дитинстві
Й тепер будує будівлі
Без сходів і убиралень,
Як найвище досягнення проґресу.
І сходи та убиральні
Ходять тепер по всій планеті,
Стукаючи в заборонені двері,
В пошуках спричинника
Їхньої рухливости.

Наверх до змісту





СЛІПИЙ  ЖЕБРАК  З  ПЕСИКОМ

Киньте бодай дещицю
В карнавку сліпого,
Що жебрає разом
Зі своїм песиком,
Приграючи на сопілці,
Від звуку якої
Людські голови витягуються
Хоботами.
При цьому песик підскакує
Й рухається в повітрі
По лише йому видних линвах.
Будьте милосердні
До жебрака з песиком,
Бож і песик — не зовсім песик,
І жебрак може виявитися
Воротарем інших світів.
А іспит на людське
Милосердя
Не лише єдина нагода
Доторкнутися
До невимовного,
А й орієнтир
В складному графіку
Пересувань на інших частотах.

Наверх до змісту





ПРОДАВЕЦЬ  ЧАСУ

Продавець часу,
Що стоїть просто
На хіднику, спершися
На гідрант,
Пропонує на вибір
Час злагоди, осяяння
І споглядання,
Та більшість покупців
Жадають
Часу гніву і помсти
За заподіяні кривди,
Які без угаву
Продукують орбіти
Ненависти та руїни.
І тому продавцеві часу
Доводиться роздаровувати
Свій неходовий товар
Мрійникам, малятам
І дивакам,
Що наближаються до нього
Верхи на мильних бульбашках,
Єдиних опірних пунктах
Серед нестабільности
Проминального.

Наверх до змісту





ШУМИНИ

Левади смутку пересіяв град —
І поклади, які життя — на віру.
Напнулись жили (старт — сиґнал) ґравюри,
Що — силоміць, — смак ґільйотини, — в гру,

Щоб — геть — неіснування електрод, —
Й знов стало чути, як трава говорить. —
У невимовне — ворухнулись двері,
Хоч в почуттях ще — мороку вугрі.

Та над проваллям — міст з ліан — екзоти, —
Блакить вдалось у океани взути,
Й світи із дзьоба (сенс кватирок) — курка,

Що досі, — до мікрона, — молотарка
Проміжних втілень, де — млинок — шаман.
Буття — чи в мушлі море, що — з шумин ?

Наверх до змісту





РІЗНІ  ЩАБЛІ  ВИВІЛЬНЕННЯ

Запрацював рослинний фотостат
Й — набік упорядковане й знайоме.
Листок — як невідкрита ще країна.
З-під покришок, що — кручені мости, —

Ледь перистиль — крізь паморозь густу,
Де ще минулого — із кров’ю — ями.
Ввімкнулися проходи потаємні
В чарупки, звідки небуття росте.

Площини урухомились повільні,
Що досі — рудиментами провалля,
Й самі овали — галактичну юшку.

Єдиний зсув, єдиний вдих, — як важко —
Ще на мікрон, хоч сяйво — вздовж і вшир. —
Згасання, що — як вивільнення з шор ?

Наверх до змісту





КОРОТКА  ПАВЗА

Як затісний, що — дійсність, — черевик,
Поверхню хвилі — прапорці благальні.
Ще — часом — рот — крізь камені могильні,
Та мерехтіння, яке — щільно — шво.

Давно — доба, а вибуховий звук
Ніяк — в розпилення, хоч мудрагелі —
Під ковпаки — поздиблюване й голе,
Яке й під склом, — не гаснучи, — реве.

В бутті — в незнане — дірку провертіли,
Гадаючи, що — шлях, яким — метали,
І невимовне — раптом — метастази. —

Здавалося, — життів ще цілий тузінь,
А тут — в руці — останній жеребок. —
Та смерть замріялась і нитки не руба.

Наверх до змісту





КРАЄВИД  З  КОСМІЧНИМ  УХИЛОМ

Рухливе тло і — з паль — безлюдний пірс, —
Єдиний клаптик, що після кремацій.
Буття — з нуля — знов набирає моці,
Хоч катаклізми — кілька нечупар.

Самотній кінь на балюстраду сперсь, —
Олюднення, що — у нелюдській муці.
Під бруком вже ворушаться криниці,
І в небо — парасолики — із пор.

Всі речі у таку стрімку інакшість, —
Як оприсутнюється щойно зникле.
З повітря випадають мутри й шпали, —

Кербуд минущого, що — зайве — в шполу,
Замріявсь і одразу ж розсотавсь.
Сірник ледь чиркнув, і — нові світи.

Наверх до змісту