БАЗАР  НА  МЕЖІ  СНУ     (поема)

Весь — від китів до попелиць,
З усіх полиць, з найменших шпарок
Товстим вогнем горлянку шпарить :
“О, виглядом не помились !”
Струмують душі й з-під поли.
Завинувсь в кокон краєвид.
Кліткують плоть, нутро і вид.
Пльоткують — лико з лиць у кадовб.
О леле, видмухом — чекати,
О леле, полиском — вщухати,
По вінця в присмерк попелищ ?
Дороги інші пролились
Обабіч галасу й хули,
Де в сонця світловій калоші
Добро і зло до брів полощуть,
ІЦоб сходив присок з зайвих спрощень.
У вусі — помідорна проща
Розпростує плащі і площі.
Дідок краєчком неба диба :
“Диво моє юродиве,
Та куди ж ти дивишся ?”
В роти і пащі літо ллють
(Зір жабуринням рознесло),
Одне лице об’єднує два тіла.
Гляди, базар ударить з тилу,
Оновиться з багна і пилу —
Не винесеш і голови.
Базар клітина ясновидь.
Базар незримих перевершив
І дивиться через рукав :
Над глечиками з молока
Пливе сновидь плакучий вершник
В пошитім піджаку з легень,
Цибатий грім за ним іде,
Джмеля притисши до грудей.
Все небо в потрухах.
“Розруха !” — волають ридма.
Рев і регіт. —
“Лови, лови !” — лукавства крілик
Відкрив стіну всевиддя з крелі
(О, прірва остаточних скреслень !) —
Війнуло холодком і хлором —
Базар метрові дрофи вкрили.
Повз ятки, повз світи сідух
Летить вогнеступальний дух.
Базар морське підводить вухо.
Під жовті вибухи задухи
Під парасольки плинний дах
В’їжджає лінощів підвода
(Розвиднилось на всю губу).
Базар підошви погубив
Від світлоносної ходи ...
Щавлеву гриву грім підводить,
Щоб воском зір, і в попіл вади —
Нехай крізь вату слух приваблять
У вилив проміжної мови.
Безмежність — мозку довгі милі.
Медузну дійсність спалах меле
В сліпучу нерухомість мальви
(Не зупиняйсь, живцем бо спалять !).
З кісток на світ вирує піна.
Базар занурив в серце палець
І творить трепетне із пилу :
Зі скойки виникають леви :
Несуть за кільця довге око —
Для скрині сну справляють віко.
Снують жовтки через провалля.
Копита, лапи жужмом валять,
Тіла струмують, охри вилив
(На людство світову облаву
Сипнуло зі шкільної лави) —
Базар горлянку чорним лоєм —
В нутро світанків, в тиші злам
Буття тримають на вузлах,
Аж юродивий за юрбою
Із пазухи себе виймає :
“Нехай охайністю облають,
Назавжди весь до дна тобою,
У невагомість, в невигойність,
Язик, що обернувся гіпсом,
Прийми засліпленого гостя !”
Базар летить і в леті гусне.
Фугасом гасять плоть і душу,
Зозульні друзки сну додавши.
Базар свідомість кренделює :
Там — спалах сну, там — деревію,
Там смажать пиріжок в олії,
Перекупки на світ волають.
Хто їде звуком, хто — волами,
І душу з тіла крик виламує.
Крізь високосні башти жому
(Базар весь приском напружинивсь
І просторікує ножами)
Якийсь голісінький віщун
Утробою в трубу віща :
“О дійсности оманне дійство,
Тобі по вуха весь віддамся !
Всю душу, помисли — дощенту.
Всю пам’ять, — дошками, дощами.
О вихор невимовний щему,
О радосте, хрящами щит,
Віками в помислах лящи !”

Наверх до змісту





ШПАРКА  В  ПРИРОДІ

Тривожить трави ранній травень :
“Пуститись берега б щосили !”
Гойдаються рослинні трюми.
Як важелі природи стримать,
Що дух і плоть з плечей зчесали
В болотний крик : зелений мозок
Палає з конопляних мисок :
“З усюд — сюди, пилком умийся,
Прожогом, вщерть, не полінуйся !”
З хрящів крізь розтин полуниці
В траву, як в діжку, нахилявся
Хрещатий травень, ложка в грудях.
Мигтіли трави, лиця, рядна,
В вогненних фартухах обряду
Жуки виносили з огудин
Губате немовля-погоду.

Наверх до змісту





ДНИНА

“Ти в’язень !” — ув’язнено день.
На царство зійшла блекота,
Павиний хвіст розпустивши.

Дами зі щелепами саранчі.
Людці з помиями, замість серця.

Наверх до змісту





КРАЄВИД,  НЕДОПЕРЕВТІЛЕНИЙ  У  ПТАХА     (поема)

Закручені у форму вази
Виходять звуку водолази
(В три поверхи, рідке обличчя
Лоша в копитний клопіт лучить).
Амеби — стовпчики окропу —
Чекають світлових укрупнень :
Товчільниці там, де угрівок,
Товчуть світанку рибні гриви;
Склепінням водяного скрипу
Систему травникову скріплюють —
Живих вузлів, наперстків, шлейок, —
Впереміш, жужмом, як прийшлося :
Відмірюють на метри шиї —
Кровосполучення траншеї;
Весняним стопом угрущають :
“Безсмертя тут і для хруща є !” —
Зідхає скиба від розчулень,
Ущільнена з боржомних щілин.
(Вогню весільне висить воло,
Що, луснувши, весь світ завалить —
Навіки, хвилями навиліт).
Крізь відляски : “Лишились волі !” —
Тягучого триває вилив
(Шпінатні всесвіту уламки.
Розвісили в повітрі лапу,
Щоб порожнинами в ніде,
Де плину гаплики гудуть).
Повітря протікає. Возом
Рослинні пазухи вивозять.
Хрящ поїдає плазму-пам’ять :
Вселюдський продукує спомин
Минутих втілень, форм і вимірів,
Що до буття, відбувшись, вимерли.
Стоять стовпи словесних вивітрень,
В колодязь сну кружальця ронять.
Ривками вершиться незриме —
Скачавши вихор із осуги,
На м’язах силових осягнень
Жене з води ікристі рами,
Відлигою по ложці рюма, —
І в кульку кісточки убгавши,
Назавжди вікувать на замші
У птаха в оці завмирає.

Наверх до змісту





БІЧНИЙ  ОТВІР  З  БАЗАРІВ  СТРАШНОГО  СУДУ,  АБО  БАЗАР  НА  СТРАШНОМУ  СУДІ     (поема)

Через плече завинувшися в ношу
(В два вуха сповивальних, в совість-грушу :
Так дихають, з легень каміння свище),
Два потопельники тримають в ложці сушу,
Їм здерли шкіру, відсвітом зайшовши.
В повітрі шлунки-пащеки літають —
Жеруть подоби : гільзами з латуні
Потвори сиплються, де в три русла з затінень
(То плазмою дзюрчить, то лоєм тане)
Сліпучий живчик порожнини ділить
(Через провалля тельбухом розбухлим)
Й підземне серце по струмочку з Богом
Через моря окапин і обвуглень.
В зір заховавшись, розчерками болю
Передчуття, що запеклось і збігло,
Відкривши звуху животворні багна, —
Як з кратеру, шпичасту браму, пошесть
Смичком виводить, на рожеве збившись.
Зворотний біг : валує в лійках осінь —
Сургучний накип на листки виносить :
Розкидано двоповерхову віспу —
Над згарищами вікна вітру виснуть.
Назад, в рослинне повернуло наступ.
Всі проміжні, що від грози не згасли,
На паличці буття чвалають в гості,
На шворці — гору, що калічить гостре
(Гора з народження рожева,
Всіх піднебінням розмежовує).
Два потопельники, не подолавши гущі,
Без захисту на папороті гуснуть.
Крізь соляну реторту тягнуть крила ...
Розтявши хрящ-завісу, покропило
Світ кроквами, і вже нові світила,
Об’єднані, як полум’ям, дашками
(Тут Суд Страшний, а там потоп дошкулив —
Скляними дошками всі проміжки укрило)
Старих подоб, що, скинувши, тяжкими —
Й на повну волю — поносив і кинув.
З долин до неба пащі мелють кінські
Вир з душогубців, мавп і ошуканців,
Що відкриваються з палючої заслони
Повз мацаки (скрізь ляпа кров і слина),
Хрусталиками хрустячи так рясно,
Що тільки нитку залишають в русі.
Ніде нема ні прикриття, ні впину,
Несе вперед, як не волай на поміч.
Подоба, стать — минулось, тільки спомин.
Людино-кінь рослинного покрою
Дихнув — і світ на частки перекраяв :
Де вдосвіта лягли з Страшного Суду,
В зелену шкірку холодку присяде,
Корою відгороджений від світла
(Скрізь — плоті купи, зайвий мотлох),
Крик-глечик, як панчоху, з каламуті
На погляд натягнувши, спідніх мітить
(Усе кутасте потріпав — і кругле,
Світ на очах в нову подобу пухне).
Два потопельники тримають в ложці сушу :
Блищать тіла, потік людей крізь сажу
Наосліп до землі (о невгасимі судна
Пересудів і поминальних суджень !)
Із лійкою стоять на небі судді :
В сумлінні ловлять карасів,
А їм теля печінку ссе.
Над ними пащеки розпечені несуться —
Перепроваджують до небуття і суті;
Тримаються : хто — боячись, хто — мужньо,
Хоча від них самі лиш духа мощі.
Тече жовток на плавники й зіниці :
Занурився і виплив черед ночі
Усеохопного, з самих тичинок, ока,
Що побороло плину вгинний вакуум
І з прірви вирок вирвами розносить :
Набік — душа, порічками волосся,
Набік — тіла, плечима потяглося,
Свідомість восьминогом. Тільки віддих,
Весь заграва, на видноколі видно :
Єдиний і останній, той, що є.
Два потопельники ...

Наверх до змісту