КУРЯЧИЙ  ДЕМОН

Мов з океану явлене на сушу
Видовище, пір’їни — лід і присок
І сталактити. Кігтями осушить
Залив, аж бризне із веселок просо,
І пройде люстрами, надиханими кіньми,
В найтонший відголос, в найтонше шумовиння,
Йдучи очима, як іде покійник
В застінне голосіння між словами.
Він не обвалиться малиною на ляди,
Щоб все до корня кинулось кипіти,
Його лизнуть у присмерку телята,
Привалені його пудовим німбом,
Живцем одрубаним у праведника неба.
Весь в кіпоті і коноплинні поту,
Видовище із лепехи і льоду,
Ступа, як зняті із гаків ворота,
Ступа у підворотні і городи,
Лишаючи на людях і звірятах
Рихляві нитки баб’ячого літа
І рибні пухирі на поворотах.

Наверх до змісту





ДЕРЕВО

Вітри розносили сонця і сіно,
Піском заносячи усесвіт,
І очі грузнули від невбиральних видив.
І крик, що коливав рівнину,
Висів на нитці, мов жовток,
І дерево, що розлилось по небу
Біліше сонця, глибше океану,
Те дерево, що розділяє межі ...

Під яблунею не ходить людині.

Наверх до змісту





ІДИЛІЯ

Від злого й від доброго
Щосили суглобами.
Криницю привіяло
В заплющені вії.
Мов плесо провісили
В невимірний вимір,
Гриміло колесами
Пів плеса навиворіт.
Несло від отави
Кульбабини, ягоди.
Всю ніч відлітали
На іншу погоду.
Здавалось, травини
Ніде не пропущено,
Як місяць творили
Тварини над пущею.

Наверх до змісту





БАЗАРУ  ПРОПОВІДНИК

Він роздмухує дзвін, як рукав,
На тілі у нього замість руки ріка
І кілька гаків, щоб тримати маркізи над прилавками.
І баби з тілами повними риб,
Зір — калачики, дивляться згори,
Як він розводить на грудях
Води гармонію.
Що йому, коли руки — ріка.
Він весь базар захова в рукав.
Він світ, як тараню, — виб’є об ногу сіль.
Куди скаргу на нього,
Коли він все і всяк,
І в кожного гуля на весіллі ?
В бік ножем його — не бере,
У нього пазуха вище дерев :
Він кожному сват і брат.
Базар вирішує — нехай !
Нехай роздмухує дзвін насадник добра.

Наверх до змісту





ВОДЯНИЙ  МІНОТАВР     (сонет)
à A. Kaldis

Із губ у листя білу тогу стогне,
Калюжами пішовши геть від тіла
У паростки, у миготіння тале.
О тільки б роги вимокнути з туги,

Скачавши промінь в бульбашку, й по стегна
Рулонами із грозового толю
Облущитись, де щойно був притулок. —
Він в жмут джерельний пригаса і стигне.

Він сам. І навіть ті, що ходять прати
Дерева у ріку, зчинивши протяг
В воді, не витягнуть його із пут

Із петель водяних, щоб не почати повінь,
Де він чека, як проспіває півень,
Щоб перевтілитись і попросити — пить.

Наверх до змісту





ШМАТОК  ЛІСУ     (сонет)

Спросоння сонник, литий сону,
На лійки вивернувши місяць,
У рот і вуха войлок мостить,
Бо крок — і чайники носами

Парують, з ям намисто суне
Жовтки з проміння патрошити;
Роса — надуті парашути,
І сутінкн, як синє сіно,

Hавалено між сосон в голки.
Дуплистий ґрунт, луні сусід,
За вивіркою йде на гілку

В жовтках, в клепсидри павутини,
Де в північ півні півдня тануть,
І озеро за ним несуть.

Наверх до змісту





СВІЧКА     (сонет)

Петлею витікає з повноти,
Легенями не мігши упібрати
З порічок рибу, вириту з корита
Каратами й притихану до стель,

Щоб від русла узявши за мету
Рослиною вернутись в царство скалок,
Найглибший колір від крови відколе
І в німоту утому замота,

По вивірці загнавши у ґноти :
У світла свій з несвітом вищий торг
Без свідків при закритих дверях. Піна

По канделябрах пагони пуска,
Як вибранець, не той, що звуть на поміч,
Ступа у пломінь свічки, як в піски.

Наверх до змісту





ЗАКОНИ  БОЖЕСТВЕННОСТИ     (сонет)

Щоб з небуття, з цієї каламуті
Воздвигнуть подих і веліти : “Будь !”
О пощо, Боже, забаглось Тобі
Цей світ таким важким перстом помітить,

Що навіть всі ті світла кубометри,
Розкидані наліво і направо
(О плоть від плоті, кров від духа крови)
Не відсвіти Твоєї благодаті,

А чорні урвища, куди скидають
Убивці труп. І гине під ногою
Той інший промінь, що збиравсь світати.

І плакальнику, з свічкою в руці,
Що мертвому узявся присвітити,
Ти раптом явиш сатани лице.

Наверх до змісту





НЕ  ДЛЯ  ЛЮДСЬКОГО  ОКА     (сонет)

З якого сну, розбившися об режі,
З якої недопущеної суті
Ти возсіяв, прозрівши всі висоти —
О, людська ревність, що як зашморг ріже —

Що ти явивсь і затуляєш розум
Таким інакшим, що Тебе на бачать,
Аж поки Ти у людський образ збочиш,
Туди, де щойно посварившись, друзі

Ідуть, вмістилища хули й образ,
І плющать краплю бурим черевиком.
Хто здатен бачити Тебе, обріс

Стовпами світла, та пророка око
В наперсток садить чудо океанне,
Щоб людям Ти не здався окаянним.

Наверх до змісту





З  циклу “ПЕРЕКЛАДИ”


1.  —  ВАРУБУ  БДРУМБГУ


БОЛУНҐО  І  ЙОГО  СМЕРТЬ

“Ти старий і немічний”,
Сказав хамелеон Болунґові.
“Віддай мені свою рогату худобу,
Нехай я посію місяць”. —
“Змилуйсь, хамелеоне,
Почекай, як стане світати,
Тепер великі тіні, і я тебе погано бачу”. —
“Не зволікай, Болунґо, і не викрешуй вогню,
Віддавай рогату худобу,
Тобі не прийдуть на поміч”. —
“Змилуйсь, хамелеоне,
Візьми жменю води з глечика,
Що поставили мені в головах
Замість свічок до ранку”.

Так кажуть, щоночі
Болунґо розмовляє зі своєю смертю.

Наверх до змісту





Уривки  з  “БУМБА”




Бумба тримає небо в зубах,
І мисливці не бачать тигра.
Бумба тримає ріку за вухом,
І бізони не знаходять водоймищ.
Бумба ходить в погляді мисливців,
Бумба ходить в храпі бізонів,
Бумба ходить в стегнах закоханих.
У Бумби губи — два неба,
У Бумби хода — свічки,
Які світять померлим.
Коли Бумба чаклує,
Спіть лише на правому боці
І не їжте солонини.

Наверх до змісту





СКАРГА  ВЛАСНИКА

Я казав, що не можна
Переганяти худобу бродом,
Тоді, коли місяць у повні,
Але моя стара мати запевнила,
Що вона знає слово на місяць.
Що мені тепер допоможе,
Що я бігаю по березі,
Калатаючи пісок палицею.
Пісок не поверне худоби,
Яку забрав місяць.

Наверх до змісту





2.  —  АРІСТОДІМОС  ЛІХНОС


ТВОРЕННЯ  МІТУ  ПРО  КОХАНЦЯ  ДІОНІСА  І  ПЕРСЕФОНИ

Я зійшов у цю долину разом із світанком,
Але тепер мені перегородили дорогу яблука,
І ноги мої ранить трава, що обернулася в скелі,
В долині, батько якої сонце.
Я тебе не гукав, хоч я і знаю,
Що ти стоїш зразу за сонцем
І що тебе можна навіть рукою дістати.
Але шлях до тебе перегородили мені яблука,
Вислані Персефоною.
Вона жінка, і вона невблаганна.
І я чую, як ти віддаляєшся
По той бік яблук.

Наверх до змісту





ПЛАЧ  ДІОНІСА

Я бачу тебе на березі,
Але я не вийду тобі
Назустріч.
Ти вже охоплений проминанням,
Яке тебе відносить
Разом з гіллям,
Що несе водою.

Як важко стояти на березі
Вічним.

Наверх до змісту





РІЗНІ  ВДАЧІ

Коли я слухаю тебе,
Я здаюсь собі глибинною рибою,
Що приречена жити на поверхні.
Мій друже,
Юність, з якою ти носишся,
Як перекупка з ганчір’ям,
Це більш, ніж сумнівна річ,
І виїжджати на ній обома ногами. —
Якби я не вважав це
Аж таким несмаком,
Я сказав би, що це небезпечно.

Наверх до змісту





ЛИСТ

Чому ти не прийшов,
Адже я чекав тебе до перших півнів,
Маючи за співбесідника воду
І прибережні кущі,
Що імітували твої кроки і подих,
Кожного разу, як я збирався відходити.
Якщо ти зволікаєш побачення,
То май відвагу сповістити мене своєчасно.
В мій вік задовольнятись водою й місяцем,
Чекаючи на тебе до перших півнів —
Мій друже, навіть заради тебе
Це вже занадто багато.

Наверх до змісту





ПОМСТА

Я зовсім не захоплений твоєю обережністю,
Якщо ти хочеш, я тебе можу зовсім не бачити.
Але якщо ти думаєш,
Що твоєму фалосові
Варто поставити пам’ятник,
То повідомляю тебе :
Я не той будівничий.
Я ліпше волію самотній вечір,
Ніж уславлений камінь,
На який підіймають ноги
Усі міські собаки.

Наверх до змісту