НА  ЧЕСТЬ  ЛІТА

Дзьоби у качки — сім гітар,
Як на линах в’їжджають літо.
Гудуть пороми — влито скарб
Селітрою в дереворити.
Легеньми м’ясо в кавунах,
Аж бульками летять зернята.
Як булки, ковані зірниці.
Лежать у полуденних мисках.
На істуканах в пташих масках :
Тому в лісах трава зім’ята,
Тому ніхто не озирнеться,
Коли, як мури, кавуни
Від соку діляться на брили.
Тут ненароком кивонуть —
Вивалюється небо з брами,
Гітар на візниках забрали,
Гітари б’ються в кінських гривах,
Лишаючи позад’ заграви;
І після повного розгрому
В природі все іде додому.

В’їжджають літо на линах,
І водами іде луна.

Наверх до змісту





ПЕРСЬКЕ

У неї на віях цвітуть акації,
Блакитні півні сходять в очах —
Весна, вода, весна.

У неї волосся — риб табуни,
Космічна луска, світла сади —
Сади, весна, сади.

У неї тіло — спів солов’я,
Тіло імли, тіло ріки —
Весна, ріка, весна.

Наверх до змісту





ФРАҐМЕНТ  ЛІТА

Всі розбрелись, у всіх любов —
Зійшов із рейок космос.
З мого вікна лише лоби
Видніються любистку.
З мого вікна громи ідуть —
Це грамофонні вуса
Комах купаються в меду —
Світ вийшов з-під завіси.
Я йду в повітрі без доріг,
Минаю рай з святими.
Пустує рай — всі на землі,
Лиш я бреду світами.
У мене келих — небеса,
Два сонця — черевики,
І трубами горить роса
В озонових повіках.

Наверх до змісту





НЕЗАКОННА  ЗУСТРІЧ  З  ПРОРОКАМИ

В пророків бороди — соми :
На голові кавунні німби.
Пів неба в саквах восени
Відносять в отченашах німфам.
А ті — на плечі небеса,
А отченаші в жменю й ними
Годують селезнів, і сад
Гримить їх сміхом чорносливним.

Наверх до змісту





НАРОДЖЕННЯ  ІДОЛА     –    сонет

Немов з потвор зірвали леп,
Що праземних, — і кров, як лико.
(Він сам, він ні з чиєї ласки !)
Об темінь розпластавши лоб,

Дивився в цей світ : горна лип
Виходили з ґрунтів, як спека.
З природи вирізано спокій,
І звірям бракувало лап

Підвестися. І серед сну
На кониках побільшивсь німб.
Собаки омивали місяць,

Що тіні фавнам розпиляв.
Закон : його прийняти мусять,
Якщо не зважаться спалить.

Наверх до змісту





ГРОЗА     –    сонет

Громовищ півні-велетні звалились з сідал
Буття і гребнями креснули об дахи.
Хто — соляним стовпом. Хто — світлом задихнувсь.
Над містом розлилась неонова росада,

І в цей світ — світ новий нахлинув звідусюди.
На царство з почестями повернувсь потоп.
Він, проданий у рабство немовлям, ступа
Назустріч жебракам, грудної клітки соти

Розкривши : “Друзі, їжте, пийте, я весь ваш !”
І ломиться квартал і за кварталом міст,
І скрізь кричать : розбій, що зірвано угоди,

Що час настав законами обмежити грозу.
“Я ваш !” гука потоп із водяних огудин,
Хоч родичі його клянуть його з низин.

Наверх до змісту





ҐРУНТИ  ВСЕСВІТУ,  ДЕ  ТВОРЕЦЬ

Як проти вітру, проти його волі
Шпаки ішли, їх крила — світлові роки,
З глибин, що розкривалися, як овоч.
Шукали : хто дає веління ?
Він лежав
У краплі вічности
В рожевій протоплазмі.
Часом
тим, що його шукали,
Він з’являвся
Крізь злами всесвіту кори
Сипучим громом крізь медузні фільтри.
З’являвся
Перед фасетними очима
Тих, що поза ним,
На скибах піни тиміяму,
Запалюючи всесвіту світильні.
То заникав :
(Тоді виклублювалось небуття з заглушин,
Сонцями мороку, як гирями дощило —
Ломилося в передсвітів сургучні,
Там, де творилося найменше,
Де по залиплих цукром пуповинах
Снували кокони веселок,
Молюски світла,
Куди не досягали навіть ті,
В яких обличчя риби бо півнів).
      То знову
Гудів себе :
По всесвіту, як по теперішній воді,
Розходилися відображення Творця,
А він лежав
У краплі вічности
В рожевій протоплазмі
Непорушний.

Наверх до змісту





АНГЕЛ-ВОРОТАР  СПОКУШАЄТЬСЯ  ЗЕМЛЕЮ

У ангела поріг — гора.
Він не накручує годинники
На кожний порух, не горить
Двокрильними в садах над динями.
Не сміє навіть шершню німб
Доставити в належну пору,
На вечір тіні дня випорувать ...
Все інші те, що він так любить,
Для інших ангелів летючість,
А він на варті кровоточить —
Не рай йому, а місце лобне !
Крокує ангел в світлі брами,
Задумався, й чекають душі :
Чи пустить він їх за поріг,
Чи, може, поглядом задушить;
Хто зна, як з ангелами тут до діла,
Можливо, він тиран, причепа
Й від них закриє вічність чолом.
Можливо, він сама душа,
Цей вісник світлової долі.
А ангел погляда додолу
І дума : як там хóроше !

Наверх до змісту