ТРОЯНДА ПІШЛА ВІД МІСЯЦЯ

Рождавсь праметал у пісні
І ріс — і чули, і нишкли.
Крім башти, яка зловтішно
Ринала у хвилі пізні.

За камінної радости камінь
Тіні на квітах накреслив.
А місто в садах, як в кріслі,
Аж крин розвів руками.

Зорям на небі тісно,
Троянда пішла від місяця.
Дерева, як з діжки тісто,
Муром стікали в барвисте,
Де вітер від пахощів світиться.

Наверх до змісту





ОСІННЄ

Сургучем запечатаний сад;
Всіх рослин віддали під суд.

Леопард розцвітає в кутку;
Тіні мовчки лежать, мов квитки.

Охмелілий розвішую віск
І думаю тільки про нас.

Наверх до змісту







Я в камені згубив своє обличчя
Колись. Та камінь часом ожива
Колись. А ніч до себе кличе —
На жнива.

Нехай тремтять в руках старечих
Зірки. О, вони не знають болю.
А простір падає на плечі
Поволі,
Мов зачарований падінням.

Наверх до змісту





ЧАС

Від злости перегнутий ріг
Змагається за першість з далечінню,
Як і його змагалось покоління.
Ще він її на цей раз переміг,
А старість вже болотом по коліна.

Від неба в горлі сіллю віддає.
Сідлає вітер трави — і за обрій.
На зміну рогу місяць робить обмір —
Розділить, множить, потім додає.
Але і в нім вже назрівають тіні.

Наверх до змісту





СЕРЕДНЬОВІЧНЕ

Засувами всі двері :
Більше нікого не впустять.
З пальців скапують звірі.
Палять — і потом постіль.

По плечі голову в душу.
Ніжність важча олива.
Тільки навіщо дуже
Тільки навіщо голову.

Царствує бубликом пломінь,
Свічі з білого грому.
Тіло, як свіжа пляма,
Вставлене в смерть, як в раму.

Наверх до змісту